Мер подумав: може, той пішов глянути, чи на місті Росінант. Напередодні отець Кіхот, за порадою мера, трохи відігнав машину вбік від дороги, й поставив за купою піску, що залишилась після дорожніх робіт, — так щоб ніякі жандарми, їдучи мимо, не побачили її.
Отця Кіхота не було й коло машини, зате Росінант мав тепер товариство: позад нього стояв «рено», і молода парочка в джинсах, сидячи серед каміння, складала в дорожні сумки чашки, блюдця й тарілки після дуже солідного, судячи з решток, сніданку. Нараз мер відчув страшенний голод. Молоді люди мали привітний вигляд, зустріли його усмішкою, і якусь хвилю повагавшись, мер спитав:
— Чи не вділили б ви мені одну булочку?
Обоє втупились у нього, як здалося мерові, занепокоєно. Аж тепер він похопився, що стоїть перед ними давно не голений і все ще тримає в руці лілові шкарпетки. А молодята, з усього судячи, були ще й іноземці.
Нарешті молодик промовив з американським акцентом:
— На жаль, я погано розумію по-іспанському. Parlez-vous Francais?[30]
— Un petit peu, — відказав мер, — trés petit peu[31].
— Comme moi[32], — сказав молодик, і настала ніякова пауза.
— J'ai faim, — сказав мер. Зі своєю вбогою французькою він почував себе справжнім жебраком. — J'ai pensé si vous avez fini votre… — Він марно шукав потрібного слова. — …votre… desayuno…[33]
— Desayuno?
Просто дивно, подумав мер, скільки іноземних туристів мандрують по Іспанії, не знаючи навіть найпростіших слів.
— Рональде, — озвалася дівчина своєю незрозумілою мовою, — я піду принесу з машини словник.
Коли вона підвелася, мер помітив, що в неї гарні довгі ноги, й провів долонею по щоці, вклавши в цей жест жаль за втраченою молодістю. А тоді сказав:
— Il faut те pardonner, senorita… Je n'ai pas…[34] — І аж тепер зрозумів, що не знає, як по-французькому «поголений».
Чоловіки мовчки стояли один проти одного, аж поки дівчина повернулась. Та й після того розмова посувалася на превелику силу. Мер дуже повільно, роблячи паузи за кожним словом, щоб дати дівчині час знайти його в своєму кишеньковому словничку, промовив:
— Якщо ви… закінчили… свій сніданок…
— Desayno означає сніданок, — пояснила дівчина своєму супутникові з таким потішеним виглядом, наче зробила хтозна-яке відкриття.
— …можна мені… bollo?
— Тут сказано: «bollo — хлібець вартістю в один пенс», — розтлумачила дівчина, — але наші булочки коштували набагато дорожче.
— Словники швидко застарівають, — пояснив її супутник. — Не можуть же вони встигати за інфляцією.
— Я дуже голодний, — сказав мер, особливо старанно вимовивши ключове слово.
Дівчина погортала сторінки словника.
— Ambrriento? Так він сказав? Я не можу знайти цього слова.
— Спробуй подивитися на h. Здається, вони цю літеру не вимовляють.
— А, он як… Справді, є… «Охочий». До чого ж він охочий?
— А ще якогось значення немає?
— Ой, ну звісно, яка ж я дурна. «Голодний». Мабуть, оце воно і є. Він голодний і просить хліба.
— У нас лишилося дві булочки. Віддай йому обидві. І ще… дай бідолашному злидневі й оце. — Молодик простяг дівчині купюру в сто песет.
Булочки мер узяв, а від грошей відмовився. Щоб пояснити причину, він показав спершу на Росінанта, а потім на себе.
— О Боже, — мовила дівчина. — Це його машина, а ми тицяємо йому якісь сто песет. — Вона склала руки долонями докупи й піднесла їх до грудей жестом, схожим на східне вітання.
Мер усміхнувся. Він зрозумів, що дівчина вибачається.
Молодик похмуро буркнув:
— А звідки я міг знати?
Мер узявся наминати булочку. Дівчина погортала словник.
— Manteqyilla?[35] — спитала вона.