— Чого «кілька»? — невдоволено запитав її супутник.
— Я спитала, чи не хоче він масла.
— Масло я доїв. Його вже не можна було тримати.
Мер покрутив головою і докінчив булочку. Другу він поклав у кишеню.
— Para mi amigo[36], — пояснив він.
— О! Це я зрозуміла, — радісно вигукнула дівчина. — Друга булочка — для його подружки. Пригадай латину: amo — люблю, amas — ти любиш… Далі я не пам’ятаю. Б’юсь об заклад, вони робили в кущиках те саме, що й ми.
Мер приставив долоню до рота і знову погукав, але відповіді не було.
— Звідки ти знаєш, що то подружка? — спитав молодик. Він видимо затявся і хотів ні з чим не погоджуватись. — Мабуть, по-іспанському так само, як і по-французькому, ami може означати друга будь-якої статі, тільки пишеться по-різному.
— Боже милий, — мовила дівчина. — То ти гадаєш, отой труп, якого понесли звідси…
— Ми не знаємо, чи був то труп. А якщо труп, чому цей чоловік сховав для нього булочку?
— Спитай його.
— Як я можу спитати? Словник же в тебе.
Мер знову погукав. У відповідь озвалася лише слабка луна.
— Як судити з вигляду, то був напевне труп, — сказала дівчина.
— А може, його просто забрали до лікарні.
— У тебе завжди такі нецікаві пояснення… Ну нехай, але ж у лікарні йому не потрібна булочка.
— У слаборозвинених країнах родичі здебільшого мусять носити хворим їжу.
— Іспанія — не слаборозвинена країна.
— Це ти вважаєш так…
Мер побачив, що вони ось-ось посваряться, і знову поплентав туди, де вночі спав отець Кіхот. Але таємниче зникнення й спомини про той моторошний сон і далі гнітили йому душу, тож він повернувся до Росінанта.
Поки його не було, іноземці погортали словник, і це дало деякі наслідки.
— Camilla[37], — сказала дівчина, але вимовила це слово так дивно, що мер нічого не збагнув.
— Ти певна, що це потрібне слово? — спитав молодик. — Воно звучить скоріш як жіноче ім’я, а не «ноші». Та й узагалі не розумію, чому ти шукала саме «ноші». Ті люди не мали ніяких нош.
— Ну як ти не розумієш, воно передає суть! — стояла на своєму дівчина. — Хіба знайдеш у словнику таке одне слово, яким можна розказати, що когось пронесли повз нас за руки й за ноги.
— А може, просто оце й пошукати — «пронесли»?
— Словник подає дієслова тільки в неозначеній формі, та коли хочеш, я спробую… Transportar[38], — промовила вона, — Camilla.
Нараз мер збагнув, що вона хоче сказати.
— D'onde?[39] — спитав він у розпачі. — D'onde?
— По-моєму, він питає, куди, — сказав молодик і раптом заходився охоче й жваво пояснювати. Він швидко підступив до своєї машини, відчинив дверці, зігнувся навпіл і почав немовби заштовхувати всередину щось важке. Потім махнув руками в напрямі Леона і промовив: «Звіяні вітром»[40].
Мер як стояв, так і сів на найближчий камінь. Що ж могло статися? Невже жандарми таки вистежили їх? Але тоді вони доконче мали б дочекатися супутника отця Кіхота, щоб схопити і його. Та й чому вони понесли отця Кіхота на ношах? Може, підстрелили, а потім самі злякалися?.. Голова мерова похилилась під тягарем думок.
— Бідолашний, — прошепотіла дівчина. — Він так тужить за своїм померлим другом… Мабуть, краще нам тихенько поїхати звідси.
Вони підхопили свої сумки й навшпиньки рушили до машини.
— А цікавий випадок, — сказала дівчина, — хоча, звісно, й дуже, дуже сумний. У мене таке відчуття, ніби я побувала в церкві.
Частина друга
Розділ перший
Як монсеньйор Кіхот мав розмову з єпископом
Розплющивши очі, отець Кіхот з подивом побачив, що краєвид обабіч нього швидко кудись відбігає, а сам він лежить нерухомо чи не в тій самій позі, в якій заснув. Ось промайнули дерева, потім якийсь будинок. Отець Кіхот подумав, що все те йому тільки ввижається після випитого, скрушно зітхнув, пригадавши свою нерозумну поведінку, постановив собі бути надалі стриманішим, а тоді заплющив очі й знову заснув.
Удруге він прокинувся від якихось незрозумілих струсів, потім тіло його провисло й опустилося начебто на холоднувате простирадло замість шорсткої трави серед каміння. Він сягнув рукою за голову, щоб поправити подушку, і почув жіночий голос, який обурено промовив:
— Пресвята Матір Божа, що ж це ви зробили з бідолашним панотцем?