Інший голос відповів:
— Заспокойся, жінко. Він ось-ось прокинеться. Краще йди звари йому чашку міцної кави.
— Він завжди п’є чай.
— Тоді запар чаю, і теж міцного. Я побуду тут, доки він прокинеться, а потім…
Та в цю мить отець Кіхот знову поринув у солодке забуття сну. Йому привиділося, ніби він надув і запустив у повітря три гумові кульки. Дві були великі, а третя маленька. Це його непокоїло. Він хотів упіймати меншу кульку і надути її до такого ж розміру, як ті дві… Тут отець Кіхот знову прокинувся, покліпав очима й цілком виразно усвідомив, що він удома, в Тобосо, і лежить на своєму старому ліжку. Чиїсь пальці мацали йому пульс.
— Доктор Гальван! — вигукнув він. — Це ви? Що ви робите в Тобосо?
— Не хвилюйтеся, — заспокійливо мовив лікар. — Скоро ви остаточно прийдете до тями.
— А де Санчо?
— Санчо?
— Ну, мер.
— Ми залишили того суб’єкта висиплятися з похмілля.
— А Росінант?
— Ваша машина? Він напевне приведе її сюди. Якщо, звісно, не втече за кордон.
— Як я тут опинився?
— Я визнав за краще зробити вам невеличкий укол. Заспокійливе…
— Хіба я бешкетував?
— Ви спали, проте я розважив, що при нашій появі могли б… рознервуватися.
— А хто був другий?
— Як це розуміти — «другий»?
— Ви ж сказали «при нашій появі».
— А, ну звісно, зі мною був ваш добрий друг отець Еррера.
— І ви привезли мене сюди… проти моєї волі?
— Це ваш дім, мій давній друже, ваше Тобосо. Де, як не тут, вам найкраще трохи відпочити?
— Ні до чого мені відпочивати. О, ви навіть роздягли мене!
— Ми зняли з вас верхній одяг, ото й тільки.
— І штани!
— Не треба так хвилюватися. Це вам шкідливо. Повірте моєму слову, невеликий відпочинок вам просто необхідний. Сам єпископ попрохав отця Ерреру розшукати вас і привезти сюди, поки справа не зайшла надто далеко. Отець Еррера зателефонував мені в Сьюдад-Реаль. Моє ім’я назвала йому Тереса, а через те, що мій двоюрідний брат служить у міністерстві внутрішніх справ, жандармерія виявила розуміння й допомогла нам. Дуже до речі було й те, що ви подзвонили Тересі з Леона.
До кімнати ввійшла Тереса із чашкою чаю в руках.
— Отче, отче, — мовила вона, — як добре, що ви, хвалити Бога, живі й здорові!..
— Ще не зовсім здоровий, Тересо, — поправив її доктор Гальван, — але кілька тижнів спокою…
— Які там кілька тижнів! Я зараз же встану. — Отець Кіхот спробував підвестись, але знов повалився на ліжко.
— Трохи паморочиться в голові, еге ж? Не турбуйтеся. Це просто діють ін’єкції. Поки їхали, довелося зробити вам ще два уколи.
У сонячному світлі зблиснув білий комір, і на порозі з’явився отець Еррера.
— Як він тут?
— Помаленьку оклигує, помаленьку.
— Ви обидва винні у незаконних діях, — промовив отець Кіхот. — Викрадення, лікування без згоди пацієнта…
— Я дістав чіткі настанови від єпископа, — відказав отець Еррера, — повернути вас додому.
— Que le den por el saco, al obispo[41], — заявив отець Кіхот, і в кімнаті запала мертва тиша. Навіть сам отець Кіхот був уражений власними словами. Далебі, де тільки він міг навчитися такого неподобства? Як і звідки воно так зненацька, так легко навернулось йому на язик? Із яких закутків пам’яті?..
Серед тиші прозвучало хихотіння. Це вперше отець Кіхот почув, щоб Тереса сміялася. Він сказав:
— Мені треба встати. Цю ж мить. Де мої штани?
— Вони у мене, — озвавсь отець Еррера. — Те, що ви щойно сказали… я ніколи не зважуся повторити… Такі слова з уст священнослужителя, монсеньйора…
У отця Кіхота аж язик засвербів ужити ті ж таки неповторні слова на адресу монсеньйорського титулу, одначе він поборов це дике бажання.
— Зараз же принесіть мої штани, — зажадав він. — Я хочу встати.
— Ці непристойні слова доводять тільки те, що ви не при своєму розумі.
— Я сказав, принесіть мені мої штани!..
— Потерпіть, потерпіть, — мовив доктор Гальван. — Через кілька днів устанете. А поки що вам потрібен відпочинок. І головне — ніяких хвилювань.
— Штани!
— Вони залишаться в мене, аж поки вам стане краще, — сказав отець Еррера.
— Тересо! — заволав отець Кіхот до свого єдиного друга.
— Він замкнув їх у шафі. Хай простить мені Господь, отче. Я ж не знала, що вони замислили.
— Ви що, думаєте, я так і лежатиму в ліжку?
— Вам не зайве трохи поміркувати, — відповів отець Еррера. — Весь цей час ви поводилися дуже незвичайно.