— Вам листа принесли, — підозріливим тоном повідомила господаря Тереса. — А я не знала, де вас шукати.
— Я розмовляв на розі з мером.
— З отим єретиком?
— Якби не було єретиків, Тересо, то священики не мали б роботи.
Тереса сердито буркнула:
— Це лист від єпископа.
— Ой ти ж Боже мій…
Отець Кіхот довго сидів з конвертом у руці, не наважуючись розпечатати його. Він не міг пригадати жодного листа від свого єпископа, в якому той не картав би його за щось. Був, приміром, такий випадок, коли отець Кіхот передав великодній грошовий збір, що традиційно мав належати йому особисто, представникові одної доброчинної організації з достойною латинською назвою «In vinculis»[4], яка нібито дбала про духовні потреби нещасних в’язнів. То був цілком приватний акт доброї волі, але про нього стало відомо єпископові, коли збирача пожертв заарештували за організацію втечі з в’язниці групи ворогів генералісимуса. Єпископ обізвав отця Кіхота дурнем — словом, яке рішуче засуджував Христос. А от мер, навпаки, ляснув його по спині й назвав гідним нащадком свого великого предка, що визволив галерних рабів. Був і ще один випадок… і ще один… Отець Кіхот залюбки вихилив би зараз для хоробрості скляночку малаги, коли б після єпископа Мотопського у пляшці залишилась бодай краплина.
Він зітхнув, зламав червону печатку й розкрив конверт. Як він і побоювався, листа було вочевидь написано у стані холодної люті.
«Я отримав із Рима незбагненного листа, — писав єпископ, — і спершу був сприйняв його як жарт найгіршого кшталту, написаний у псевдоцерковному стилі й видимо з почину когось із тієї комуністичної організації, яку Ви визнали за обов’язок підтримати з мотивів, що й досі лишаються мені не зрозумілі. Я звернувся з проханням підтвердити той лист і сьогодні отримав досить різку відповідь з підтвердженням першого послання й дорученням негайно довести до Вашого відома, що його Святість, не знаю вже, з якої дивної спонуки Святого Духа, зволив надати Вам сан монсеньйора. Скільки можу судити, це зроблено за рекомендацією такого собі єпископа Мотопського, про якого я ніколи не чув, і то обминувши мене, від кого, природно, й мала б надійти відповідна рекомендація, хоч зайве казати, що я її ніколи б не дав. Скоряючись Його Святості, переказую Вам цю вість і лише молитиму Бога, аби Ви не знеславили той високий сан, що його визнав за можливе надати Вам Святий Отець. Певні скандальні вчинки, прощені тільки тому, що їх припустився через темноту свою парафіяльний священик із Тобосо, мали б куди гучніші наслідки, якби до них спричинилася нерозважливість монсеньйора Кіхота. Отож будьте обачні, любий отче, будьте обачні, благаю Вас. А тим часом я написав до Рима і вказав на неподобність того, що таку невеличку парафію, як Тобосо, посідатиме монсеньйор і що надання Вам цього сану прикро вразить багатьох достойніших священнослужителів Ламанчі, а також попрохав підшукати для Вас ширшу сферу діяльності — можливо, десь в іншій єпархії чи навіть на місіонерській ниві».
Отець Кіхот згорнув листа, і цупкий аркуш випав з його рук на підлогу.
— Що він пише? — спитала Тереса.
— Хоче вирядити мене з Тобосо, — відповів отець Кіхот з таким розпачем, що Тереса притьмом утекла до кухні, аби не бачити його засмучених очей.
Розділ другий
Як монсеньйор Кіхот вирушив у мандри
Це сталося через тиждень після того, як отець Кіхот отримав листа від єпископа; у провінції Ламанча саме відбулися місцеві вибори, і мер Тобосо зазнав несподіваної поразки.
— Праві сили перегрупувалися, — сказав він отцю Кіхотові, — вони хочуть нового генералісимуса. — І почав розповідати про добре відомі йому інтриги, що їх плетуть власник автомайстерні, різник і той нікчемний ресторатор, який нібито надумав розширити своє діло. Гроші на це, за словами мера, рестораторові позичив один таємничий незнайомець, і той уже придбав нову морозильну камеру. І якимось чином, геть незбагненним для отця Кіхота, це істотно вплинуло на наслідки виборів.
— Отож я вмиваю руки і їду з Тобосо, — сказав колишній мер.
— А мене виживає звідси єпископ, — признався йому отець Кіхот і повідав свою сумну історію.
— Я мав би вас застерегти. Отак воно виходить, коли надто звіряєшся на церкву.