— Не знаю. Єпископ, здається, вважає, що я з’їхав з глузду. Можливо, вони спробували б запроторити мене до божевільні, хоч я й не думаю, що доктор Гальван погодився б їм допомогти. Який правовий стан людини, що не має родичів? Можна ізолювати її всупереч її волі? Мабуть, єпископ і отець Еррера посприяли б цьому… Ну, а за ними, певна річ, завжди стоїть архієпископ… Вони ніколи не забудуть мені, як я тоді дав трохи грошей тому чоловікові з „In Vinculis".
— Отоді я вперше й відчув до вас приязнь, хоч ми ще навряд чи озивались один до одного.
— Це схоже на те, як навчаєшся правити месу. Засвоїв семінарії — і на все життя… Ой Боже мій, я ж зовсім забув…
— Про що?
— Єпископ залишив для мене листа. — Отець Кіхот витяг з кишені конверт і крутив його в руках.
— Ну ж бо, відкривайте. Там же не смертний вирок.
— Звідки ви знаєте?
— Часи Торквемади давно минули.
— Поки існує церква, завжди будуть малі торквемади. Налийте мені ще склянку.
Отець Кіхот поволі пив вино, щоб віддалити мить істини. Санчо забрав у нього конверт і відкрив його. Тоді сказав:
— У кожному разі лист досить короткий. Що означає Suspensión a Divinis?[43]
— Так я й думав, це смертний вирок, — сказав отець Кіхот. — Дайте-но мені. — І поставив недопиту склянку. — Тепер я не боюся. Коли ти помер, то нічого вже не вдієш. Лишається тільки покладатись на ласку Божу. — Він почав читати вголос: — «Мій дорогий монсеньйоре, мені було дуже прикро почути від вас підтвердження справедливості звинувачень, що їх, як я був майже певен, могли спричинити нерозуміння, перебільшення чи злонавмисність». Який лицемір! А втім, без лицемірства єпископові, мабуть, не обійтися, і отець Йоне напевне визнав би його за цілком простимий гріх. «І все ж таки за наявних обставин я ладен розцінювати ваш обмін одягом із супутником-комуністом не як символічний виклик святому отцю, а як наслідок тяжкого душевного розладу, що далі спонукав вас допомогти карному злочинцеві втекти від правосуддя, а також безсоромно піти в ліловому pechera монсеньйора дивитись огидний порнографічний фільм, про справжній характер якого недвозначно застерігала літера «С». Я порадився щодо вашого стану з доктором Гальваном, який погодився з моєю думкою про те, що вам потрібен тривалий відпочинок, і я повідомлю про це архієпископа. А тим часом вважаю за свій обов’язок оголосити вам Suspensión a Divinis».
— І що ж конкретно означає цей смертний вирок?
— Він означає, що тепер мені заборонено правити службу Божу, і в церкві, і вдома. Але на самоті в своїй кімнаті я однаково молитимусь, бо на мені немає ніякої провини. Приймати сповідь я також не маю права, хіба тільки в надзвичайних випадках. Я залишаюся священиком, але священиком лише для себе. Нікому не потрібним священиком, якому заборонено служити людям. Я радий, що ви приїхали й забрали мене. Як би я зніс таке життя в Тобосо?
— Могли б звернутися з оскарженням до Рима. Ви ж монсеньйор.
— Навіть монсеньйор може загубитись у припалих порохом картотеках курії.
— Я сказав вам, що мушу в дечому зізнатись, отче. Ще трохи — і я б не приїхав по вас. — Тепер уже мер випив вина, щоб набратися духу говорити далі. — Коли я виявив, що ви зникли… а там було ще двоє американців, вони все бачили і вважали вас мертвим, але я не повірив їм… так от, тоді я подумав: візьму-но я Росінанта і гайну до Португалії. Я маю там добрих друзів по партії, отож і вирішив перебути в них якийсь час, поки вляжеться вся ця веремія.
— Але ж ви не поїхали.
— Я доїхав до Понферради і звідти рушив по шоссе на Оренсе. Від нього, за моєю картою, відгалужується бічна дорога, на яку я й хотів звернути, бо там уже до кордону лишалося б менш як шістдесят кілометрів. — Він здвигнув плечима. — Ну от, діставсь я до тієї дороги, а тоді повернув назад, поїхав у Вальядолід і попросив свого приятеля з автомайстерні перефарбувати машину й знову поміняти номери.
— Чому ж ви не поїхали далі?
— Та подивився на ваші бісові шкарпетки, на ваш слинявчик, на нові черевики, які ми купили вам у Леоні, і раптом згадав, як ви надували оту повітряну кульку…
— Начебто не досить, щоб повернутися.
— З мене було досить.
— Я дуже радий, що ви приїхали, Санчо. З вами і з Росінантом я почуваю себе в безпеці, куди в більшій безпеці, ніж з отцем Еррерою. Тобосо вже не мій дім, а іншого дому я не маю, крім оцього місця на землі поруч із вами.
— Нам треба знайти для вас інший дім, отче. Але де?
— Десь у тихій місцині, де ми з Росінантом зможемо трохи відпочити.