— Річ не в церкві як такій, а в єпископі. Хай простить мене Бог, але цього єпископа я ніколи не любив. Не те що вас. Я дуже співчуваю вам, друже мій. Це ваша партія, Санчо, так вам зашкодила.
Мерове прізвище було Санкас — похідне від імені достеменного Санчо Панси з правдивого Сервантесового твору, — і хоч при хрещенні його нарекли Енріке, він дозволяв своєму другові отцю Кіхоту жартома називати його Санчо.
— Моя партія тут ні до чого. Цю капость учинили мені тільки оті троє… — І мер знову назвав різника, власника автомайстерні і ресторатора, що в нечесний спосіб придбав морозильну камеру. — В кожній партії є свої зрадники. І у вашій також, отче Кіхоте. Мали ж ви Іуду.
— А ви — Сталіна.
— Годі вже згадувати цю давню, нав’язлу в зубах історію.
— Іуда був ще давніше.
— А Александр Шостий?..[5]
— А Троцький?.. Хоч, я гадаю, тепер можна мати різні думки про Троцького.
У їхній суперечці було мало логіки, але це вперше в них ледь не дійшло до сварки.
— А якої ви думки про Іуду? Ефіопська церква вважає його святим.
— Санчо, Санчо, ми надто по-різному дивимося на речі, щоб дискутувати. Ходімо-но до мене додому та вип’ємо по скляночці малаги… Ой ні… я зовсім забув, що єпископ докінчив ту пляшку.
— Єпископ?.. І ви дозволили цьому негідникові…
— Та ні, то був інший єпископ. Добрий чоловік, але однаково через нього я й потерпаю.
— Тоді ходімо краще до мене та вип’ємо по чарці щирої горілки.
— Еге ж, польської, отче. З католицької країни.
Отець Кіхот ніколи перед тим не куштував горілки. Перша чарка видалась йому ні сим ні тим, але друга одразу піднесла дух.
— Вам бракуватиме ваших обов’язків мера, Санчо, — сказав він.
— Я маю намір відпочити. Адже я й разу не витикався з Тобосо, відколи помер той мерзотник Франко. От якби в мене була машина…
Отець Кіхот згадав про Росінанта, і думки його повернули на інше.
— До Москви надто далеко, — долинув до нього мерів голос. — До того ж там надто холодно. Східна Німеччина?.. Ні, туди мені не хочеться, ми надивились на німців і тут, в Іспанії.
«А що, як мене переведуть у Рим? — думав отець Кіхот. — Росінантові такої далекої дороги нізащо не здолати. Єпископ згадує навіть про місіонерську ниву. А Росінант уже доживає віку. Не покину ж я його конати десь при дорозі в Африці, щоб над ним учинили дикунську розправу заради якоїсь коробки передач чи дверної ручки».
— Найближча країна, де при владі наша партія, — це Сан-Маріно… Ще чарочку, отче?
Отець Кіхот, не довго думаючи, простяг руку з чаркою.
— А ви що будете робити, отче, як доведеться залишити Тобосо?
— Що звелять, те й робитиму. Поїду куди пошлють.
— Вселяти віру у віруючих, так само як тут?
— Збиткуватися — діло нехитре, Санчо. Як на мене, то навряд чи є в світі цілком віруюча людина.
— Навіть і папа римський?
— Можливо, навіть папа, мій бідолашний друже. Хто знає, про що він думає вночі у ліжку після того, як прокаже молитви?
— А ви?
— Е, я такий самий невіглас, як і перший-ліпший з моїх парафіян. Хіба що прочитав більше книжок, коли вчився, ото й тільки, але ж і прочитане забувається…
— І ви все-таки вірите в усі оті нісенітниці. В Господа Бога, в Святу Трійцю, в непорочне зачаття…
— Я хочу вірити. І хочу, щоб інші вірили.
— Навіщо?
— Хочу, щоб вони були щасливі.
— Хай тоді п’ють горілочку. Це краще, ніж усілякі вигадані химери.
— Хміль минає. Ось навіть уже й тепер.
— І віра так само.
Отець Кіхот здивовано звів очі. Перед тим він замислено й трохи сумовито споглядав останні краплі на денці своєї чарки.
— Ваша віра? — спитав він.
— І ваша теж.
— Чому ви так гадаєте?
— Життя є життя, отче, і воно робить своє чорне діло. Віра вмирає так само, як потяг до жінки. Навряд чи ви становите виняток із загального правила.
— Як, по-вашому, не буде зле, коли я вип’ю ще чарочку?
— Горілка ніколи нікому не шкодила.
— Недавно я дуже здивувався, побачивши, як багато пив єпископ з Мотопо.
— А де воно, те Мотопо?
— In partibus infidelium.
— Я давно забув ті крихти латини, які колись знав.
— А я й гадки не мав, що ви знали латину.
— Мої батьки хотіли, щоб я став священиком. Я навіть учився в Саламанці. Тільки ніколи не казав вам про це, отче. In vodka veritas[6].
— То оце звідти ваші відомості про ефіопську церкву? Я був трохи здивований.