— Їх розшукують за підбурювання до бунту і крадіжку грошей.
— Дурниці. Цей чоловік у машині — монсеньйор. Монсеньйори не крадуть грошей. Як звуть вашого друга? — звернувся отець Леопольдо до незнайомця.
— Монсеньйор Кіхот.
— Кіхот? Не може бути, — сказав професор Пілбійм.
— Монсеньйор Кіхот із Тобосо. Нащадок самого великого Дон Кіхота.
— Дон Кіхот не мав нащадків. Та й не міг мати. Це ж вигаданий персонаж.
— Ось вам знову, професоре, факт і вигадка. Спробуйте їх розрізнити, — зауважив отець Леопольдо.
Тим часом жандарми вже витягли отця Кіхота з понівеченої машини й поклали на землю. Він намагався щось сказати. Його супутник нахилився до нього.
— Якщо він помре, — мовив він до жандармів, — я подбаю, щоб ви за це поплатились, Богом присягаюся.
Один із жандармів начебто зніяковів, але другий різко запитав:
— Як ваше прізвище?
— Санкас, Енріке, але монсеньйор, — він так перекотив «р», наче вибив дріб на барабані, — воліє називати мене Санчо.
— Хто ви такий?
— Колишній мер Тобосо.
— Ваші документи!
— З великою охотою, якщо ви знайдете їх серед цього брухту.
— Сеньйоре Санкас, — озвався отець Леопольдо, — ви можете розібрати, що хоче сказати монсеньйор Кіхот?
— Він питає, чи цілий Росінант.
— Росінант?! — вигукнув професор Пілбійм. — Та то ж був кінь!
— Він питає про машину. А я не маю духу сказати йому правду. Це був би для нього надто тяжкий удар.
— Професоре, зробіть ласку, зателефонуйте до Оренсе й викличте лікаря. Отець Франціско знає номер.
Грубий жандарм сказав:
— Про лікаря ми самі подбаємо. Ми й веземо їх до Оренсе.
— У такому стані їх везти не можна. Я це забороняю.
— Ми викличемо «швидку допомогу».
— Викликайте, коли хочете, але вашій «швидкій» доведеться довго чекати, бо ці двоє залишаться тут, у монастирі, аж поки лікар дозволить їм їхати. Я переговорю з єпископом в Оренсе і певен, що він скаже своє слово вашому начальникові. І не смійте тицяти на мене своїм револьвером.
— Ми самі поїдемо й доповімо, — сказав другий жандарм.
Тим часом повернувся професор Пілбійм, з ним прийшов один із монастирських ченців. Вони принесли матрац. Професор сказав:
— Отець Франціско сам телефонує. А оце буде замість нош.
Отця Кіхота не без зусиль переклали на матрац і вчотирьох понесли до церкви, а там і далі великим нефом. Він щось тихо бурмотів — може, молитви, а може, й прокльони. А коли дійшли до вівтаря і повернули до сходів, він спробував перехреститись, але не здужав докінчити хреста й знову знепритомнів. Сходами піднімалися на превелику силу і нагорі мусили зупинитись, аби звести дух.
Професор Пілбійм сказав:
— Кіхот — прізвище не іспанське. Сам Сервантес казав, що насправді його героя найімовірніше звали Кехана, та й жив він не в Тобосо.
— І монсеньйор родом не звідти, — відказав мер.
— А де він народився?
Мер процитував:
— «В одному ламанчському селі, назви якого я не маю бажання наводити».
— Та й уся ця історія нісенітна. І Росінант…
Отець Леопольдо сказав:
— Спершу занесемо його до третьої гостьової кімнати й покладемо в ліжко, а тоді вже будемо сперечатися про труднощі розрізнення факту й вигадки.
Отець Кіхот розплющив очі.
— Де це я? — спитав він. — Мені здалося… здалося… я був у церкві.
— Були, монсеньйоре. В осерській церкві. А тепер ми несемо вас до гостьової кімнати, і ви трохи поспите в затишку, поки приїде лікар.
— Знову лікар… Боже ж ти мій, невже я такий недужий?..
— Трохи спочинете, і все буде гаразд.
— Я думав… у церкві… а потім якісь сходи… Я думав… мені б тільки відправити месу…
— Може, завтра… коли відпочинете.
— Так давно не правив… нездужав… мандрував…
— Не хвилюйтеся, монсеньйоре… Може, завтра…
Отця Кіхота без пригод занесли до приділеної йому кімнати, а невдовзі по тому приїхав лікар з Оренсе й сказав, що, на його думку, нічого серйозного немає — тільки шок і невелика рана на лобі від скалок розбитої вітрової шиби. Звісно, у його віці… Завтра, сказав лікар, він зробить ретельніший огляд. Можливо, потрібен буде рентген. А тим часом — цілковитий спокій.
Куди більшої уваги потребував мер, і то не тільки медичної, бо коли лікар зробив своє діло, наклавши п’ять чи шість швів, з Оренсе зателефонував начальник жандармерії. Жандарми зв’язалися по телефону з Ламанчею, щоб перевірити особу отця Кіхота, і тамтешній єпископ сказав, що він справді монсеньйор (з якогось дивного недогляду святого отця), але через психічний розлад не може відповідати за свої вчинки. Що ж до його супутника, то з ним справа інша. Він таки був мером у Тобосо, але на минулих виборах зазнав поразки, до того ж це запеклий комуніст.