Моралфагу
Ми – найвеличніші істоти на цій планеті, що створювали неймовірні цивілізації протягом тисячоліть. Хоч ми і досягаємо все нових і нових вершин, стаючи привабливішими, розумнішими, багатшими, однак, на мою думку, давно розорилися духовно. Бога вбили, мораль повісилася сама, а совісті ніколи і не існувало. Людство сидить посеред згарища, а може, й тоне у власному лайні, тут все залежить лише від перспектив…
Нам так вперто розказували, що треба поважати старших і не можна рвати книги, але ніхто не пояснив чому, тож ми і не зрозуміли. Мораль у нас ще залишилася, та й етику досі викладають у школі, але вони стали лише абстрактними поняттями, далекими від реального світу. І цей світ, в якому духовність падає так само швидко, як зростає добробут людини, корчиться в агонії разом з усім возвишеним, що в нас було. Ми можемо дотримуватися усіх можливих правил та норм, але поки в людській душі вони залишаються мертвими, це буде все тим же лицемірством.
Уся сучасна література стала лише потоками шлаку і криками розпачу, а прикладом цьому є те, що на рівні з Біблією, яка проповідує любов і чистоту, стоїть «П’ятдесят відтінків сірого», напевно, найкращий приклад бездуховності і бруду, в якому ми живемо. Про які ідеали можуть кричати люди, коли другим світовим бестселером стала порнографія? Про такі ж порожні, як і вони самі…
Колись, дуже давно, ми зав’язали петлю, накинули її на шию і прив’язали мотузку до молодого деревця. І хоч дорослі та мудрі можуть дивитися на «загублене» покоління з презирством та докором, відводячи очі від пляшок пива і сигарет в їхніх руках, але людство вже давно вляглося на це смертне ложе. І кожне нове покоління губиться все сильніше, а кожен новий подих стає ніби останнім. І ми потопаємо у власній ненависті до себе і до оточуючих, ненавидимо людей за їхню природу, за думку і те, що вони люблять. Сьогодні ненависть пропагується навіть більш активно, ніж мир.
Людство – це купа людей, яка з криками розбігається від обрисів ядерного гриба. Радіація розповсюджується землею, вбиваючи душі і залишаючи тіла, а порожні оболонки агітують за моральність. І нехай… Ми можемо тікати від власної смерті ще цілу вічність, бо ми давно померли…