Бувай здоров!
ЛИСТ XXXVII
Сенека вітає свого Луцілія!
Найбільша з твого боку запорука розсудливості - це те, що ти обіцяв бути доброчесною людиною. Ти вже зв'язаний присягою. Хіба жартома хтось міг би сказати, що тебе чекає приємна й легка служба. Не хочу тебе вводити в оману. У твоєму найпочеснішому зобов'язанні й у тому іншому - найганебнішому є однакові слова: «Хай мене палять, в'яжуть, убивають залізом»(1).
Від тих, хто наймає свої руки для арени, хто за їжу та пиття платить кров'ю, беруть зобов'язання, що все це зноситимуть навіть проти волі; від тебе ж вимагається зносити все це добровільно й охоче. їм дозволено опускати зброю, здаючись на ласку юрби(2). Тобі ж ані зброї опускати не можна, ні життя випрошувати. Мусиш умерти на ногах, непереможеним. Та чи багато скорис-таєш, вигравши якихось кілька днів або й років? Народжуємось без права на звільнення.- «Як же все-таки, - запитаєш, - позбутися тих пут?» - Необхідності не уникнеш - її можна лише подолати. «Сила шлях прокладає собі»(3). Цей шлях вкаже тобі філософія. До неї вдайся, якщо хочеш бути здоровим, безпечним, щасливим, а найголовніше - вільним. Жодним іншим способом цього тобі не домогтися. Глупота - річ гнітюча, мерзенна, гидка, рабська, що слугує багатьом найшаленішим пристрастям. А від них, тих жорстоких напасниць, котрі повелівають то по черзі, то всі нараз, вирятує тебе мудрість; вона - єдина свобода. До неї провадить одна, до того ж пряма дорога; тут уже не зіб'єшся на манівці. Йди лишень упевненим кроком. Хочеш, щоб усе було підвладним тобі? Піддайся владі розуму! Багатьма покеруєш, якщо тобою керуватиме розум. Він навчить тебе, до чого і в який спосіб маєш братися. Вже не будеш наосліп хапатися то за цю, то за іншу справу. Знайди мені такого, хто, бажаючи чогось, знав би, відкіля в нього те бажання. Та й не диво: не з розмислом прийшов до нього, а ввігнався, так би мовити, з розгону. Доля не частіше натрапляє на нас, ніж ми - на неї. Ганебно, якщо ми не йдемо, а дозволяємо, щоб нас кудись несло, мов за течією, та ще й нарікаємо, ошелешені, закружлявши раптово у самому вирі справ: «Агій! А то як я тут опинився?..»
Бувай здоров!
ЛИСТ XXXVIII
Сенека вітає свого Луцілія!
Справедливо домагаєшся, щоб ми частіше обмінювалися листами. Важко переоцінити користь бесіди, яка ненадовго, мов скромна гостя, навідується до нашої душі. У розлогих, заздалегідь підготовлених виступах перед широким слухачем багато галасу, мало - щирості. Філософія - це добра порада, а хто дає пораду криком? Іноді, щоправда, не варто нехтувати й тими прилюдними, так назву їх, промовами - коли треба підштовхнути того, хто сумнівається. Та коли йдеться не про те, щоб заохотити когось до науки, а щоб навчити його, то мусимо вдатися до скромніших слів. Адже вони й легше в душу проникають, і цупкіше її тримаються. Важливо не те, щоб тих слів було багато, а те, щоб вони були добірні. їх треба сіяти, як насіння(1): воно, хоч і дрібне, але, потрапивши на догідну землю, вбивається в силу, розростається, дивує нас пишністю, як раніше - дрібністю. Подібно й настанови: глянеш - начебто куці, а пущені в діло - ростуть. Хай це якесь одне скупе слово, але, сприйняте вдячною душею, воно міцніє, пнеться до сонця. Отож, повторюсь, настанови - як те насіння: хоча стислі, та спроможні на велике, тільки б, як я вже згадував, їх прийняла й пригорнула вдячна душа. Вона в свою чергу принесе плоди - поверне отримане сторицею.