Бувай здоров!
Лист III
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Призначені для мене листи ти передав, як пишеш, своїм другом, а далі застерігаєш, аби я ділився з ним не всім, що тебе стосується, оскільки ти й сам не звик того робити. Отож, в одному й тому ж листі ти і назвав його своїм другом, і заперечив це. То ще півбіди, якщо те слово ти вжив не у власному[29] його розумінні, а в повсякденному, назвавши його другом так, як ото всіх пошукачів на виборах називаємо гідними мужами[30], а когось із зустрічних, коли не спадає на пам’ять його ім’я, — добродієм. /2/ Та якщо ти вважаєш когось своїм другом, але довіряєш йому менше, ніж собі, то дуже помиляєшся і, по суті, не знаєш, що таке справжня дружба. Про все розмірковуй з другом, але про нього — насамперед. Подружився — довіряй; суди про нього — поки не завів дружби. Бо хто, всупереч настановам Теофраста[31], судить полюбивши, а не любить, заздалегідь усе розсудивши, той робить усе навпаки. Довго роздумуй, чи подружитися з кимось. Та вже коли зважився на те, приймай друга всім своїм серцем і говори з ним, мов сам із собою, не побоюючись. /3/ А взагалі живи так, щоб ти не мав потреби й себе втаємничувати у щось таке, чого навіть ворогові не міг довірити. Та все ж трапляється й таке, що вже за звичаєм тримаємо в таємниці; от і розділяй із другом усі свої турботи і задуми. Вважатимеш його вірним — таким і зробиш його. Бо дехто, боячись обману, вчить обманювати: підозра дає право на лихий вчинок. То чому ж у присутності друга я мав би здержувати язика? Чому ж у його присутності не почувався б наодинці з собою?..
/4/ Одні першому-ліпшому, хоч би кого зустріли, розказують те, чим лише з друзями можна було б поділитися; вони ладні в будь-чиї вуха вилити те, що напекло їм душу. Інші, навпаки, бояться, аби про них, бува, не дізналися чогось навіть найближчі, от і заганяють углиб душі кожну таємницю, готові й собі, якби змога, не довіряти. Не варто робити ні того, ані цього. Адже хибить і той, хто всім довіряє, і той, хто не довіряє нікому. Тільки перший, я сказав би, хибить благородніше, другий — безпечніше. /5/ Отож, осуду гідні й ті, що завжди неспокійні, й ті, що завжди в супокої. Бо втішатися метушнею — це вже не пильність, а сум’яття розбурханого духу; і навпаки: будь-який рух уважати за тяготу — вже не спокій, а бездіяльність і лінивість. /6/ Тож запам’ятай слова, що їх я прочитав у Помпонія[32]: «Дехто так глибоко забився у свій сховок, що все те, що освітлене днем, бачиться йому звідтіль охопленим бурею». Все це мусить чергуватися: хто відпочиває, тому й до діла треба братися; хто зайнятий ділом, — до відпочинку перейти. Порадься з природою: вона скаже тобі, що створила і день, і ніч.
Бувай здоров!
Лист IV
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Наполегливо продовжуй те, за що взявся, і, скільки сили та змоги, поспішай, щоб довше втішатися поліпшеною, впорядкованою душею. А втім, ти втішатимешся, навіть поліпшуючи, навіть упорядковуючи її. І все ж незрівнянною є насолода, яку відчуєш, озираючи світ душею світлою, без будь-якого ґанджу[33]. /2/ Пам’ятаєш, якою була твоя радість, коли, відклавши претексту[34], ти вдягнув чоловічу тогу й тебе відпровадили на форум? Так ось: очікуй більшої радості, коли й свою дитячу душу зміниш, а філософія зачислить тебе до чоловіків. Наразі не лише дитинство, але — що більша біда — дитинність залишається. Справа погіршується ще й тим, що притаманна старшим поважність сусідить у нас із хибами хлоп’ят, ба, навіть не хлоп’ят — немовлят: ті бояться пустого, ці — надуманого, а ми — і того, і цього. /3/ Зроби хоч крок — і зрозумієш: дечого слід менше боятися саме тому, що воно наганяє на нас великий страх. Жодне лихо, якщо воно граничне, не може бути великим. До тебе прийшла смерть? Її справді треба було б жахатися, коли б вона могла залишитися з тобою. Але вона — іншого ж не буває — або ще не прийшла, або вже відійшла[35].
/4/ «Важко, — скажеш, — виховати свій дух так, аби він легковажив життям». — Чи не бачиш, одначе, як ним легковажать через марниці?.. Один повиснув у зашморгу перед порогом коханки, інший, щоб не чути галасливого господаря, сторч головою кинувся із крівлі, а ще якийсь невдаха-втікач, аби не завернули його з дороги, увігнав собі під груди залізо. То як же? На що здатний спромогтися великий страх, того, гадаєш, не могла б осягнути мужність? Щасливого життя не звідає той, хто тільки й клопочеться тим, як би то його продовжити, той, для кого головне — це прожити багато консульств[36]. /5/ Щодня міркуй над тим, як би тобі, зберігши погідність духу, залишити життя, за яке стільки людей хапається так цупко, як ті, кого підхопив бурхливий потік, — за всякі терня та гостряки. А скільки ще й таких нещасливців, які хитаються між страхом перед смертю та муками, що їх завдає життя: не хочуть жити, але й померти не годні. /6/ Тож роби приємним для себе все життя, відкинувши будь-які турботи про нього. Жодне добро не втішає власника, якщо душею він не готовий до його втрати. А яка ще втрата може бути менше прикрою, аніж утрата того, за чим уже неможливо жалкувати? Тому привчай себе мужньо зустріти те, що може трапитися навіть з наймогутнішими. /7/ Хлопчина й скопець винесли смертний вирок Помпеєві; Крассові — жорстокий і підступний парфянин[37]; Гай Цезар велів Лепідові підставити шию під меч трибуна Декстра, сам же підставив її під удар Хереї[38]. Фортуна нікого не підняла аж так високо, щоб не грозила йому настільки, наскільки й посприяла. Не довіряй ясній погоді: море миттю збурюється. В одну й ту саму днину кораблі й гойдались на хвилі, і йшли на дно. /8/ Вважай, що будь-коли чи то розбійник, чи ворог може прикласти меча до твого горла. Не треба вищої влади — перший-ліпший раб може розпорядитися твоїм життям і твоєю смертю. Скажу так: хто знехтував своїм, той став господарем твого життя. Глянь на приклад тих, котрі загинули через домашні підступи, чи то внаслідок явного насильства, чи то через обман, — і побачиш; не менше люду впало внаслідок гніву рабів, аніж володарів. То яке ж має значення для тебе, наскільки могутнім є той, кого боїшся, якщо те, чого боїшся, будь-хто може тобі заподіяти? /9/ От, скажімо, ти потрапив до рук ворогів, і той, хто переміг, повелить вести тебе на смерть. Та хіба не туди ж провадить тебе саме життя? То чому сам себе одурюєш, ніби тільки-но зрозумів те, що весь час відбувалося з тобою? Кажу-бо: відколи ти народився, відтоді й простуєш до смерті. Ось над таким і подібним варто роздумувати, коли хочемо спокійно виглядати ту останню нашу годину, страх перед якою затьмарює нам усі інші години.
29
Тобто в розумінні, яке притаманне істинній природі цього поняття, а не опінії (
30
В оригіналі
31
32
33
34
35
Сенека суперечить тут іншому своєму поглядові — коли намагається «призвичаїти» людину до смерті: cotidie morimur (XXIV, 20) — «умираємо щодня».
37
Переможений Цезарем при Фарсалі (48 р.), Помпей (106—47 до н. е.) утік до Єгипту, де був убитий з намови євнуха Потіна; Марк Ліциній Красс (115—53 до н. е.), зазнавши поразки у битві з парфянами коло Карр (53 р.), був ними підступно вбитий.
38
Гай Цезар Калігула (37—41 рр.) стратив свого зятя Емілія Лепіда, що був звинувачений у змові, але й сам упав від руки змовника — трибуна преторіанських військ Кассія Хереї.