/10/ Але, щоб закінчити листа, — ось тобі думка нинішнього дня, що припала мені до вподоби. Взята й вона з чужих садочків[39]. «Великим багатством є впорядкована згідно з законом природи вбогість». А знаєш, які межі кладе нам той закон природи? Не страждати від голоду, спраги та холоду. А щоб утамувати голод чи спрагу, не конче оббивати високі пороги[40], терпіти похмуру пиху та образливу ввічливість, не треба ні на морях шукати щастя, ані тягтися за військовими таборами. Те, чого жадає природа, доступне, воно не потребує великої праці. Надмір вимагає поту. /11/ Заради нього протираємо тогу, сивіємо під військовим наметом, причалюємо до чужих берегів. А тим часом, що достатнє для життя, — те під рукою. Хто в злагоді з убогістю, той багатий.
Бувай здоров!
Лист V
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Радію, що ти заповзято працюєш над собою і, полишивши все інше, дбаєш лише про те, аби щодня ставати кращим; радію, схвалюю і не тільки закликаю, але й прошу, щоб ти не послаблював своєї наполегливості. В одному лише застерігаю: аби ти, бува, не наслідував тих, хто прагне лише вирізнятись, а не вдосконалюватись, і не робив чогось такого, що впадало б у вічі, чи то в твоєму одязі, чи у способі життя. /2/ Не привертай до себе уваги простацьким одягом, нестриженим волоссям, скуйовдженою бородою, показною погордою до грошей, спанням на голій землі, одне слово, уникай усього, що йде від пустої честолюбності. Вже ж саме слово «філософія», навіть якщо ним послуговуватися скромно, дратує людей. А що, коли ми почнемо жити всупереч звичаям? Не уподібнюймося до інших людей внутрішньо, але зовні не відрізняймося від них. /3/ Хай тога не сяє білістю, але ж і брудом хай не вражає. Не купуймо оздобленого золотом срібного посуду, але не вважаймо, що відсутність золота й срібла — це вже ознака поміркованості. Докладаймо зусиль, щоб ми йшли кращою, ніж люд іде, стежкою, а не протилежною, інакше відстрашимо й проженемо від себе тих, кого хочемо виправити, а доможемося хіба того, що вони, боячись, аби не довелося наслідувати нас в усьому, взагалі не схочуть наслідувати. /4/ Перше, що обіцяє нам філософія, — це відчуття здорового глузду, людяність, уміння жити в суспільстві. Але ми самі позбавимо себе тих переваг, коли намагатимемось не бути схожими на інших людей. Тож глядімо, аби все те, чим хочемо здивувати, не виглядало смішним та осоружним. Бо й справді: наша мета — жити у злагоді з природою. Але ж виснажувати своє тіло, нехтувати звичайнісінькою охайністю, тягтися до бруду, споживати не лише нічого не варту, а й грубу, огидну їжу — хіба то не суперечить самій природі?.. /5/ Якщо жадати чогось вишуканого — ознака розбещеності, то цуратися звичного, що за мізерну ціну можна придбати, — ознака божевілля. Філософія вимагає поміркованості, а не кари. А поміркованість не мусить бути неохайною… Скеровуймо своє життя між добрими та загальноприйнятими звичаями — ось яка міра мені до вподоби. Хай усі подивляють наше життя, але хай також схвалюють його. — /6/ «То що тоді? Виходить, робитимемо все те, що й інші?.. Не буде ніякої різниці між нами й ними?..» — Буде. Й чимала. Хто приглянеться до нас ближче, той зрозуміє, наскільки ми не подібні до першого-ліпшого з юрби. Хто загостить до нас, той подивлятиме радше нас самих, аніж обставу нашої оселі. Великим є той, хто глиняним кухлем послуговується так, мовби він був срібний. Та не менш великим є і той, хто срібним кухлем послуговується так, начеб він був із глини. Над ким гору бере багатство — того вважай слабодухом.
39
Тобто з творів Епікура. У 306 р. до н. е. Епікур, приїхавши до Атен, купив сад, де й заснував свою школу — «Сад Епікура».
40
Йдеться про поширений у Римі звичай ранкових вітань (