/9/ Тут саме те місце, де я повинен сплатити тобі борг. Можу навести слова твого Епікура й ними розрахуватися з тобою за цього листа. «Яка то безпросвітність — постійно починати життя заново!» А може, цю думку краще було б виразити так: «Погано живуть ті, хто постійно починає жити». — /10/ «Чому це?» — запитаєш, і по праву, бо цей вислів дійсно вимагає роз’яснення. — А тому, що їхнє життя ніколи не буває завершеним. Не може бути готовим померти той, хто тільки-но почав жити. Треба прагнути, щоб у будь-яку хвилину ми відчували, що прожили достатньо. А хіба це може відчути той, хто тільки те й робить, що починає жити? /11/ Не думай, що таких людей мало: майже всі саме такі. А дехто ще й тоді починає жити, коли вже пора закінчувати. Якщо це тебе дивує, то додам ось що — для ще більшого твого подиву: дехто закінчує життя, так і не почавши його.
Бувай здоров!
Лист XXIV
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Як бачу з твого листа, ти непокоїшся, чим закінчиться судовий позов, що його подав на тебе твій розгніваний супротивник. Певно, чекаєш, що я дораджуватиму тобі розраховувати на краще, заспокоїтись на добрій надії. Яка, мовляв, потреба заздалегідь накликати біду (прийде — натерпимось!), наперед смакувати прикрощі, марнуючи нинішню днину страхом перед завтрашньою? Справді, нерозумно бути нещасним уже сьогодні тільки через те, що маєш стати ним завтра. І все ж я поведу тебе іншою стежкою до безтурботності. /2/ Якщо хочеш позбутися будь-якого неспокою, то припусти, що всі твої уявні побоювання справдяться, і яким би не було те лихо, ти сам добре зміряй його і зваж свій страх. Тоді-то й побачиш, що не таким уже великим чи не таким тривалим є те, чого боїшся. /3/ Недовго шукати й за прикладами[101], що могли б тебе в цьому переконати: кожен вік подає їх чимало. Куди не сягнеш думкою, хай це в нашому краї, хай десь-інде, — трапляться тобі обдаровані мужі, котрі прославились чи то працелюбністю, чи натхненням. Скажімо, будеш засуджений. Чи може тебе в такому разі чекати щось страшніше, ніж вигнання або в’язниця? Що може бути жахливішим, ніж катування вогнем, ніж смертна мука? Візьми будь-яке з наведених зол і назви тих, хто лиш посміявся над ними: не шукатимеш, а вибиратимеш їхні імена. /4/ Рутилій[102] сприйняв свій присуд так, мовби найважчою для нього була несправедливість суду. Метелл[103] переніс вигнання мужньо, Рутилій — навіть радо. Перший своїм поверненням зробив послугу республіці, другий відмовив у ньому Суллі, а йому на той час ні в чому не відмовляли. Сократ вів бесіди у в’язниці, й хоча були люди, готові допомогти йому у втечі, він од неї відмовився і залишився, аби позбавити нас страху перед двома найжахливішими речами — смертю і в’язницею. /5/ Муцій[104] поклав руку на живий жар. Жахливо, коли тебе палять. Та наскільки жахливіше, коли ти сам собі завдаєш тієї муки! Бачиш людину неосвічену, не оснащену жодними настановами, що вчили б ставити чоло смерті й стражданням, зодягненого в одну лиш військову хоробрість простого воїна, що сам себе карає за невдачу: дивиться, як на ворожу жаровню, пражачись, скрапує його правиця, але не забирає її, ослизлу, оголену до кісток, із-під вогню — сам ворог забирає з-під неї жаровню. Муцій міг би діяти в тому таборі з більшим успіхом, але — не з більшою хоробрістю. Зваж і на те, наскільки мужність більш готова сприйняти муки, ніж сама жорстокість — завдати їх. Порсена радше вибачив Муцієві намір убити його, ніж Муцій вибачив сам собі те, що не вбив його.
/6/ «Всі ті оповідки, — посміхнешся, — напам’ять уже знають по всіх школах. А дійде до зневаження смерті, то повідатимеш про Катона». — А чому б мені справді не розказати, як він, поклавши біля узголів’я меч, перечитував Платона? Про два засоби він подбав у тій найбільшій скруті: один — щоб хотіти померти, другий — щоб могти. Отож, уладнавши всі справи, — наскільки можна владнати те, що стало уламками, що сягнуло межі, — він вирішив діяти так, щоб нікому не дозволити ні вбити Катона, ні врятувати його. /7/ Оголивши меча, що його до цього дня оберігав не заплямованим кров’ю, він мовив: «Ти нічого не домоглась, фортуно, дарма що протистояла всім моїм зусиллям. Досі я боровся не за свою свободу, а за свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, щоб самому бути вільним, а щоб жити серед вільних. Але нині, коли такими плачевними стали справи людського роду, Катонові пора відійти у безпечне місце». /8/ По тих словах завдав собі смертельної рани. Коли лікарі перев’язали ту рану, він, хоча сплив кров’ю, опав із сил, та не ослабнув духом, гнівний уже не стільки на Цезаря, скільки на себе самого, розірвав рану голими руками й скоріше вигнав, аніж видихнув із грудей благородну зневажницю будь-якої влади — свою душу.
101
Підтримувані історичними прикладами заклики до здорового глузду — основний спосіб переконання, яким послуговується Сенека.
102
103
104