/8/ Я вже хотів завершувати, вже й рука ось-ось мала накреслити кінцівку, але наша домовленість — то як священний обряд, що має бути закінчений: мушу й цей лист забезпечити припасом на дорогу. Не думай, що я сам себе запитую, в кого б то взяти у борг: знаєш-бо, чиєю скарбницею послуговуюсь. Ще трішечки — і платитиму із своїх запасів. А тим часом плататиме Епікур, який каже: «Розмірковуй про смерть, — що зручніше: їй прийти до нас чи нам її перестрінути». /9/ Думка зрозуміла: як це прекрасно — навчитися смерті! А може, вважаєш зайвим учитися того, що знадобиться лиш один раз? Тому, власне, й треба роздумувати про смерть: якщо свої знання якоїсь справи не можемо випробувати на ділі, — мусимо ту справу вивчати постійно.
/10/ «Розмірковуй про смерть!» Хто це каже, той велить розмірковувати про свободу. Хто навчився вмирати, той відучився слугувати; той став над усякою владою і вже напевно — поза всякою владою. Що йому в’язниця, сторожа, замки? Вихід для нього завжди вільний! Є тільки один ланцюг, що тримає нас на прив’язі, — жага життя. Не кажу, що того почуття треба позбутися, — його треба послабити, і то настільки, аби ніщо нас не затримувало, ніщо не заважало нам, коли зайде потреба, з готовністю зробити негайно те, що однаково колись доведеться зробити.
Бувай здоров!
Лист XXVII
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ «Ти от даєш поради, — скажеш мені. — Значить, сам собі ти вже зарадив, уже полікував себе й маєш тепер час займатися чужими вадами?» — Ні, Луцілію. Не такий вже я негідник, аби, хворіючи сам, брався оздоровлювати інших. Лежу, так би мовити, у тій самій лікарні, що й ти, от і бесідую з тобою про спільні наші болячки, дораджую різні лікувальні засоби. Тож слухай мене так, мовби я говорив також до себе самого. Я допускаю тебе до моїх найпотаємніших сховків і в твоїй же присутності картаю себе. /2/ Сам собі кидаю докори: «Подумай, скільки тобі років, — і соромно буде, що й досі маєш ті самі, що й хлопцем мав, забаганки, ті самі громадиш запаси. Хоча б одну сам собі зроби послугу: хай принаймні твої пороки помруть перед тобою. Розпрощайся з тими каламутними насолодами, що так дорого тобі обходяться, бо всі вони шкідливі; і не лише ті, що проминули, але й ті, на які ще сподіваєшся. Як лиходія, хоч його й не спіймано на гарячому, разом із скоєним злочином не полишає неспокій, так і ласий до непристойних насолод чує гіркість на душі й після того, як натішився. Бо ж нема в тих насолодах нічого, що могло б тривати, що вірно б тобі служило: вони, якщо й не шкідливі, то всі — перебіжні. /3/ Радше розглянься за непроминальним добром. А ним може бути лише те, що душа віднайде таки в собі самій. Одна тільки чеснота дає постійну, безпечну радість. Хай навіть стане їй щось на шляху, то це лиш хмаринки, що пропливають низько й не можуть затьмарити сонячної днини». /4/ Коли пощастить сягнути тієї радості? Досі ти не барився, але й поспіх тут не завадить. Скільки-то всього ще треба зробити! Скільки мусиш докласти зусиль, скільки безсонних старань, коли зичиш собі успіху в тій справі! Її на чужі плечі ніяк не перекладеш. /5/ На чиюсь допомогу можна розраховувати в іншому роді вчених занять.