Поглиблені студії, захоплення закликами до самозречення підірвали вже від дитинства не надто міцне здоров’я палкого адепта стоїцизму. А ще ж далися взнаки зусилля іншого характеру: за настійливим наполяганням батька колишній провінціал усе-таки йде клопітким шляхом державної діяльності. Аби зарадити дошкульній недузі, що навівала думки навіть про самогубство (LXXVIII, 2), Сенека рушає до Єгипту, де ним знову ж таки опікується його тітка, тепер дружина намісника того краю. Далека подорож, перебування на землі прадавньої мудрості добре вплинули не лише на здоров’я юнака, а й розширили обрії його знань, загострили вроджену спостережливість. Втім, про цей період, що охоплював понад десять років життя Сенеки, не маємо певних відомостей; не дійшли до нашого часу й твори, писані під враженням тієї мандрівки (наприклад, «Про країну та обряди єгиптян»).
Повернувшись додому, Сенека, як видно, захопився успіхами у державній сфері (посада квестора, урядника при скарбниці, відкрила йому шлях до сенату); саме тоді він мало не поплатився життям: блискучою промовою в сенаті викликав таку заздрість Калігули, що той вирішив знищити свого суперника. Якщо вірити Кассію Ліонові (59, 19, 7), то надто ревного оратора врятувало втручання однієї з наложниць при дворі імператора: чи варто, мовляв, зважати на того, хто й так уже близький до смерті. Цей випадок був немов попередженням самої долі: з початком правління Клавдія, у 41 р., на Сенеку впав грізний удар. Його звинувачено в любовному зв’язку з Лівіллою, дочкою Германіка, що був племінником Тиберія. Смертну кару, на якій наполягали сенатори (не аплодували й вони стрімкій кар’єрі свого товариша), імператор Клавдій замінив вигнанням на неприступну на той час скелясту Корсику, яку населяли далекі від цивілізації племена. Зв’язок Сенеки з Лівіллою був, мабуть, надуманим приводом. Ішлося про придворні інтриги Агриппіни, однієї з дочок цього ж Германіка, другої (після Мессаліни) дружини Клавдія: вона прагнула закріпити владу за своїм сином Луцієм Доміцієм Агенобарбом (Нероном), усунувши талановитого Брітаніка, сина Клавдія і Мессаліни. Остання розкрила інтриги, і Сенека, що начебто був у них замішаний, опинився на Корсиці. Втім, справжня причина вигнання Сенеки, як раніше й Овідія, залишається таємницею.
На тій суворій землі вигнанцеві довелося пригадати засади стоїчної філософії: «Батьківщина мудреця — увесь світ», «Усі люди — споріднені, рівні між собою» тощо. Не лишалося нічого іншого, аніж, подолавши заціпеніння, пильнішим оком (як, було, й Овідій) приглянутись і до людей, і до краю. Гору взяла вроджена інтелектуальна зацікавленість, потяг до природознавчих досліджень: вигнанець розмірковує над астрономічними явищами, над природою припливів та відпливів, торкається фольклору й етнографії; зібраний матеріал увійде згодом до природознавчого твору «Сім книг з питань вивчення природи»; пише «Розради» (Consolationes) до матері Гельвії, в яких у дусі стоїчної філософії намагається переконати її в тому, що вигнання не зробило його нещасливим. І все ж крізь рядки епіграм, які пише тут Сенека, час від часу проглядає вже зовсім не стоїчна — пригнічена болем і безнадією вразлива душа людини:
В останніх рядках епіграми вчувається теж далека від стоїчних засад жалість до себе — «мертвого» — почуття, яке, очевидно, й спонукало вигнанця в останній, восьмий, рік перебування на Корсиці написати (з надією на ласку) хвальне послання до впливового при імператорському дворі колишнього вільновідпущеника Полібія — вчинок, яким згодом дошкулятимуть Сенеці його недоброзичливці.