Ніхто не обурювався, що в Анни гарніша сукенка, ніж у Сельми. Навпаки, усі вважали це справедливим, бо ж вона найстарша донька.
Еге ж, іноді було дуже важко на душі. Сельма вже сумнівалася, чи любить її Товста Кайса так само, як малючку.
Поїздка в Карлстад
Товста Кайса зі своєю підопічною вирушила в дорогу. Вони сиділи на передку великої брички, поруч з конюхом Маґнусом, якому довірили правити трійкою коней на жахливій дорозі в Карлстад і який від відчуття відповідальності навіть слова видобути з себе не міг.
У бричці сиділи пані Луїза Лаґерльоф і мамзель Лувіса Лаґерльоф, навпроти них — Юган та Анна. Звісно, значно цікавіше їхати на передку й дивитися на коней, ніж сидіти під накриттям у тісній бричці. Юган залюбки пересів би до кучера, але пані Лаґерльоф сказала, що втиснути Товсту Кайсу на його місце просто неможливо, та й Сельму нікуди подіти, вона ж постійно при Кайсі.
Лейтенант Лаґерльоф теж подорожував з усім сімейством, але виїхав окремо у своєму маленькому двоколісному повозі.
Минув рік, відколи Сельмі відмовили ноги, і вона не могла ходити. Тож родина вирішила докласти неабияких зусиль, щоб зарадити біді, і повезла дитину на західне узбережжя. Серед подорожніх страждала хворістю лише вона, але ж літнє купання у морі нікому не може зашкодити.
Хай там як, а сидячи на передку, дівчинка зовсім забула про своє нездужання. Думала лише про те, що вона з Товстою Кайсою вирушила в мандри, залишивши маленьку сестричку вдома. Сельма дуже сподівалася на повернення щасливих днів, про які так добре пам’ятала.
Міцно притулившись до няньки й обіймаючи її за шию, вона раз по раз чіплялася з запитаннями, чи рада Товста Кайса, що тепер ніхто їм не завадить бути вдвох.
Товста Кайса не відповідала, але Сельма не ображалася. Товста Кайса ніколи не була говіркою.
Дорога на Карлстад тоді, як і тепер, йшла то вгору, то вниз. То пів милі кривулясто звивалася поміж пагорбами Бевіксбаккен і Ґюннарсбюбаккен, то стрімко спиналася на гору Сюннґордсберґен, а в найнебезпечнішому місці, яке називалося Клева, проходила понад самим краєм прірви, здавалося, ніби їдеш між небом і землею. Лейтенант Лаґерльоф велів запрягти трьох коней, щоб легше було їхати, але ні кучер, ні коні до такого не звикли.
Маленька дівчинка невимовно тішилася, що знову заволоділа Товстою Кайсою, а ще більше раділа, що може сидіти з нею на передку, дивитися на трьох гарячих коників, що завиграшки тягнули важку бричку, яка аж на два колеса ставала на закрутах. Розмаїття заворожувало: то коні, випроставши передні ноги й осівши на круп, ковзали копитами униз спуском, то, коли спуск ставав занадто стрімким, конюх вставав на ноги й лупасив коней батогом, щоб ті бігли швидше, бо інакше важка бричка могла налетіти на упряжку.
Посеред шаленої гонитви Сельма знову обернулася до няньки.
— Ти не рада, що можеш бути тільки зі мною, Товста Кайсо? Хіба не рада, що сестричка залишилася вдома?
Товста Кайса знову промовчала, а, коли Сельма спантеличено обернулася до неї, побачила, як нянька, з витріщеними очима й стиснутими губами, судомно вчепилася у передок, а обличчя у неї аж посіріло.
— Ти не рада, Товста Кайсо? — повторила вона.
Дівчинка вже здогадалася, що нянька анітрохи не рада, і ледь не заплакала від кривди.
Товста Кайса нарешті озвалася.
— Помовч, Сельмо! Тут і без тебе страшно. Ще ніколи так не боялася. Якби не ти, давно вже вернулась би пішки додому.
Дівчинка замовкла й задумалася. Відповідь її не вдовольнила. Поруч з Товстою Кайсою їй ніколи не було лячно, тож вважала, що й Товстій Кайсі нічого боятися поруч з Сельмою. Добре, що вона не зійшла і не потупцювала додому, та ліпше було б їй радіти, а не умлівати від страху.
У каюті «Уддегольма»
Подорож морбаккців продовжувалася. Але тепер вони вже не сиділи в великій бричці, а пливли на борту гарного пароплава «Уддегольм».
Увесь день вони провели в Карлстаді, провідували родину й ходили на закупи, а під вечір виїхали з міста й доволі довго стояли на причалі, який далеко виступав в озеро Венерн. Товсту Кайсу знову охопив страх, бо не було видно протилежного берега, і їй здалося, ніби тут край світу.
Яке ж то було гарне видовище — і для неї, і для решти, — коли розкішний білий пароплав виринув з водного безмежжя і підійшов до причалу, щоб взяти їх на борт.