Вони вийшли на Естра-Гамнґатан, лейтенант Лаґерльоф чимчикував попереду з ціпком у руці, зсунувши капелюх на потилицю і почепивши на ніс окуляри. За ним ступала пані Лаґерльоф, тримаючи за руку Югана, далі мамзель Лувіса вела Анну, а позаду — Товста Кайса з Сельмою. Вона несла її на руках, бо вважала, що в місті тягати дитину на плечах не пасує.
Лейтенант Лаґерльоф був одягнений у брунатний сюртук, на голові — світлий солом’яний капелюх. Пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса вдягнули білі панами з широкими гойдливими крисами й справжні кашемірові шалі, під якими майже ховалися просторі спідниці з чорного шовку й гарні оксамитові корсажі з білими вставками й пишними білими манжетами. Юган був у чорному оксамитовому піджачку й штанах, Анна — в накрохмаленій ситцевій сукенці в дрібний синій горошок з криноліном, у капелюшку й з парасолькою. Сельма — у такій же сукенці, але без криноліна й парасольки; замість капелюшка — білий чепчик.
Лейтенант оглянувся на процесію з жінок та дітей позаду, кивнув і усміхнувся. Видно було, що йому подобається подорожувати з сімейством.
— Ніхто з нас раніше тут не бував, — сказав він. — Треба гарненько все роздивитися.
І вони далі пішли вулицею, розглядали будинки й канали з маленькими мостиками, екіпажі й перехожих, вивіски й вуличні ліхтарі, та насамперед, звісно, вітрини крамниць.
Лейтенант Лаґерльоф нікого не квапив, навпаки, хотів, щоб усі насолодилися побаченим.
— Тут нас ніхто не знає, — промовив він. — Розглядайтеся навколо, скільки душа забажає.
Мамзель Лувіса, тримаючи за руку Анну, зупинилася біля вітрини модистки, побачила там капелюшок, прикрашений лебединим пухом і яскраво-червоними пуп’янками троянд. Лейтенант Лаґерльоф і пані Лаґерльоф, і Юган, і Товста Кайса, яка тримала на руках Сельму, теж задивилися на капелюшок. Мамзель Лувіса наче забула про інших, стояла, мов заворожена, а лейтенант Лаґерльоф любувався сестрою. Та, зрештою, втратив терпець.
— Ти ж не хочеш пошити й собі такий, Лувісо? — запитав він. — Хіба не бачиш, він пасує хіба сімнадцятирічним.
— Старій жінці теж приємно помилуватися такою красою, — заперечила тітонька Лувіса, хоч і не молода, та все ще вродлива й елегантна.
Відірвавшись від споглядання капелюшка з лебединим пухом, вони підійшли до вітрини ювелірної крамниці, і тут вже спинився лейтенант Лаґерльоф. Якийсь час він розглядав каблучки, браслети, срібні ложки, келихи, викладені рядочком, й аж лайнувся від захоплення.
— Зайдімо, — запропонував він.
— Але, Ґуставе, ми ж не купуватимемо зараз прикраси, — сказала пані Лаґерльоф.
Вона поклала долоню йому на руку, хотіла затримати, але він уже відчинив великі скляні двері й увійшов досередини. Хоч-не-хоч, усі рушили за ним: пані Лаґерльоф з Юганом, мамзель Лувіса з Анною і Товста Кайса з Сельмою.
Коли вони ввійшли, лейтенант Лаґерльоф уже стояв біля ляди й розмовляв з молодим крамарем.
— Я не маю наміру щось купувати, — промовив він. — Але на вітрині стільки чудових прикрас, що я захотів роздивитися їх зблизька.
Крамар розгубився, не знав, що відповісти. Пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса взяли лейтенанта за плечі, щоб вивести на вулицю.
Тієї миті з підсобки вийшов сам ювелір. Мабуть, почув, що до крамниці завітало багато людей, може, захочуть щось купити. Він став біля молодого крамаря-помічника, упершись руками в ляду, й приязно запитав:
— Чого панство бажає?
Лейтенант знову пояснив, що хотів лишень помилуватися прикрасами. Хіба не можна просто подивитися на красу, нічого не купуючи?
Ювелір схилив набік голову й скоса глянув на лейтенанта.
— Чую, пане, що ви начеб вермландець?
— Звісно, вермландець, чорти б мене вхопили! Хто ж іще!
Усі, хто був у великій крамниці, раптом розсміялися. Крамарі й контористи, сміючись, обступили лейтенанта Лаґерльофа, з кімнати вглибині салону вийшла ошатно вбрана жінка, дружина ювеліра, якій теж закортіло довідатися, чому це всім так весело.
Проте пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса так зніяковіли, що воліли б від страху трястися у бричці або гойдатися в розбурханих водах Венерна, ніж стовбичити посеред тієї розкоші. Вони знову спробували випровадити лейтенанта з крамниці.
— Ходімо, Ґуставе! Хутчіш ходімо звідси!
— Ні-ні, залишіться, прошу! — запопадливо заметушився ювелір. — Ми все вам покажемо.