Та все ж ніхто не сказав би, що він не усвідомлював власної ваги. У цій подорожі морбаккцям пощастило з усім. Поміж іншого, вони зустріли там старих добрих друзів з Вермланда, з якими проводили всі дні. То були маґістр Тобіесон з Філіпстада з дружиною та двома сестрами, а ще до їхнього товариства належав неодружений маґістр Лундстрьом. З них склалася непогана човнярська команда, і вони щодня або ж через день виходили в море на довгі прогулянки під вітрилами. Діти страх як любили ці прогулянки. Тоді лейтенант Лаґерльоф переповідав приємні історії про місцевих мешканців і не дуже приємні також. І про те, як місцеві казали про нього, мовляв, шкода, що він не шкіпер. Товариство часто брало з собою великі кошики зі смаколиками та, коли їм набридало плавати, вони влаштовували пікнік на якомусь скелястому острівці. Дітлахи збирали мушлі. Такі їм раніше ніколи не траплялися. Вони дивувалися, що дорослі дозволяли їм скільки завгодно збирати ті скарби, не менш чудові, як польові квіти і ягоди.
Одного разу вони теж вирушили на таку прогулянку під вітрилами. Днина випала погожа, повівав легенький вітерець, кошики з провізією стояли на борту, лейтенант з невичерпним запасом історій розважав публіку. Усі сподівалися на чудовий вечір.
У нещасливу годину хтось бовкнув, що вони ще жодного разу не приставали до острівця просто перед Стрьомстадом, який називався Сірим Островом, і всі відразу вирішили, що влаштують банкет саме там.
Подейкували, що кілька століть тому на острові жила знаменита відьма, Сіра Тіта, могутніша за самого Люцифера, і за її життя жодній людині не дозволялося ступити на острів. Хто б не спробував, неодмінно потрапляв у халепу — ламав руку чи ногу або зривався у море, посковзнувшись на голих скелях.
Тепер, коли Сіра Тіта давно вже не топтала ряст, не страшно було сходити на Сірий Острів, однак шкіпер, про всяке, їх застеріг. Торік навесні він з декількома приятелями перетнув острів з кінця в кінець, і один з них таки зламав ногу, застрягнувши у скельній розколині.
Та ці розповіді ще більше розбурхували цікавість. Компанії не терпілося чимскоріше висадитися на Сірий Острів.
Човен звернув до маленького острівця, заплив під стрімчак, що нависав над водою. Шкіпер знайшов зручне місце, щоб пристати до берега.
Тієї миті маленька Анна смикнула маму за руку.
— Мамо! Сельма плаче!
І справді. Недужа дівчинка сиділа й плакала. Вона раніше не боялася плавати в човні, до нинішнього дня. Разом з усіма тішилася, що скоро зійде на берег Сірого Острова, а тепер, опинившись під стрімкою скелею, злякалася моторошної сутіні. Її налякала скеля. Ніщо інше.
Дитину розпитували, чому плаче, але вона відмовлялася відповідати. Не могла ж сказати, що боїться скелі.
Невдовзі всі відчепилися від неї з розпитуваннями, бо шкіпер знайшов місце, де можна причалити, і товариству стало не до неї.
Щойно човен ткнувся носом у берег, маґістр Лундстрьом з Філіпстада вистрибнув з тросом на суходіл. Та на березі наче стояв хтось невидимий і штовхнув його в груди. Чоловік відсахнувся, посковзнувся на камені й горілиць шубовснув у воду.
Усі перелякалися, закричали, але страх потривав недовго. Шкіпер блискавично, мов чайка за рибою, перегнувся через релінґ, схопив цибатого маґістра за комір і витягнув з води — мокрого, проте неушкодженого.
Звісно, усіх невимовно схвилювало падіння приятеля у грізну морську стихію. Хоч небезпека минула, ніхто так і не зміг заспокоїтися, веселий настрій безслідно зник.
Маґістр Лундстрьом запропонував товариству вийти на берег, а сам він тим часом метнеться на човні додому, у Стрьомстад, щоб перевдягнутися у сухе. Це ж недалеко, він припливе за ними, коли забажають.
Однак ніхто не погодився. Їм уже досить було Сірого Острова. Нікому не хотілося виходити на берег і спинатися угору стрімкими кручами.
Вони повернулися у Стрьомстад. Дорогою розмовляли мало, кожний замислився, чи немає зерна істини в давніх легендах. Хіба не дивно, що біда трапилася саме там? Вони ж побували майже на всіх островах стрьомстадських шхерів, і ніколи нічого не ставалося.