Коли повернулися в готель, я просто спакував свої валізки і перевдягнувся в мундир. Дзідзя чекала в залі, читаючи. Я знову глянув на себе в дзеркало і побачив свого батька, побачив Бальдура фон Штрахвіца в собі, але то був я, а він у мені, але таки я, Константи Віллеманн. У німецькому мундирі. Застебнув пасок із кобурою і застебнув портупею. Вийшов до зали вже в плащі, з валізкою в руці.
Дзідзя відклала книжку, встала, підійшла до мене, поцілувала мене в щоку, тоді в уста.
— До зустрічі, Константи. Залиш мені повідомлення у Лубенської, як тебе знайти. До зустрічі у Варшаві.
— Добре. До зустрічі, Дзідзю.
Погладив її по волоссю, вийшов і нараз повернувся.
— Маю залишити тобі гроші.
Подав їй пачку доларів, собі залишив сотню. Кивнула, всміхнулася. Вийшов саме враз. Таксі вже чекало. Поїхали на Келеті, мостом Франца-Йосифа до вулиці Ракоці, далі прямо. Заплатив, вийшов і просто на вокзал, шукати спеціального потяга на Варшаву. Запитав першого-ліпшого залізничника — потяг стояв на другому пероні. Вагони позамикані, біля першого від локомотива стояв жандарм у супроводі двох байдужих угорських півників із багнетами на карабінах, а перед ними невеличка юрба офіцерів у німецьких мундирах. Став собі скромно у хвості черги. Монограма GFP на моїх погонах збурила погано приховану цікавість серед офіцерів, що стояли переді мною, але вони швидко повернулися до того, щоби показувати жандармові документи, серед яких часто повторювався один зразок, якого в мене, звісно, не було. Від мене розливався непомильний сморід алкоголю, що для офіцера могло б означати відмову в посадці, але не для шпига, котрий тільки вдає вояка, не для військового ґестапівця, котрим я був, чи то пак чий мундир я носив, а котрим був мій батько, шпигам можна все.
Часом я знаю більше і розумію більше, ніж здається, що я повинен знати, з огляду на те, про що я міг би довідатися. Ніби я, одягаючи мундир свого батька, раптом увійшов якось у його розуміння, розуміння з позиції та статусу функціонера, ніби підсвідомо розумів, ким саме робить мене цей мундир в очах офіцерів та вояків, а проте сам собою я не можу цього розуміти, бо дуже довго треба визирати себе в очах інших, аби зрозуміти це насправді.
Тож замість показувати будь-які папери я показав диск GFP, а жандарм лише запитав:
— Nach Wien, Prag oder Warschau, Herr Kommissar?[213]
Відповів, що до Варшави, той відсалютував, попросив пробачення у двох офіцерів, котрі вже встигли стати в чергу за мною, що, мабуть, не додало мені від них симпатії, і повів мене вглиб поїзда, до пульманівського вагона[214], котрий, либонь, їхав саме до Варшави, показав мені спальне відділення з одним ліжком, відсалютував і пішов.
Я не хотів роздягатися, доки поїзд не рушить, Бог його знає чому, але не хотів, тому сів на постелі, не знявши навіть плаща, і чекав, потягуючи коньяк, і поїзд нарешті рушив, рушив на північ, а я один за одним зняв кілька шарів габардину, зняв сорочку і в самій білизні забурився в свіжі, накрохмалені німецькі простирадла й коци. Подумав, що міг би піти закупитися, попривозити речей, яких зараз у Варшаві бракує, найпростіших, а нічого не купив, а потім подумав, що то добре, що я нічого не купив, ні про що не дбав, не старався, нічим не переймався. Завдяки тому я жив. А раз жив, то й далі живу.
— Я Константи Віллеманн, — прошепотів у темряві.
П’яний, заснув, ще перш ніж вогні Будапешта погасли за вікном.
Снив.
Бачив лицарів із чорними кабанячими головами з великими іклами, зі страусиними перами, що виростали з тих голів, бачив, як вони воюють із зеленим від патини Арпадом, котрий продирається на чолі своїх полководців через Верецький перевал[215]. Під кабанячими головами ховаються покалічені лиця.
Я бачив, як до них із лісу приглядаються жінки, котрі тулять до себе дітей, серед них і Геля з Юрчиком, Іґа і Саломея, котрі тулять до себе невідомих мені чорноволосих діток.
Я прокинувся, бо потяг зупинився. Визирнув у вікно, побачив таблицю: Братислава. Шарпанина і стукіт свідчили про те, що тут поїзд розділяли. Міцно приклався до коньяку.
214
Вагон на кшталт сучасного СВ — із загальним коридором, до якого виходять двері окремих купе.