— Себто. Де у нас, Татяно Григорівно..
— Ну, у вас, дома…
— Дома у нас було б усе гаразд… Тільки… — і він перервав думку.
— Тільки.
— Мій брат… Уявіть… Мій брат пішов у повстання.
— Федір.
— Він.
— В яке повстання? Тепер?
— Ви хіба нічого не знаєте?
— Ну, хто тепер розбере… Я навіть не знаю, яка у нас влада… Ну, хто тепер направду в Києві? Невже гетьман… Хто він? З ким? Проти кого? Я нічого не розберу…
— Це таки досить тяжка математика… У Києві був гетьман… Називається він Павло Скоропадський…
— Ах, цей!.. Наш?
— Цей, цей.
— А тепер?
— Тепер зробили проти нього повстання.
— Хто?
— Ну, хто! Як вам сказати… Мій брат… І є такі ще…
— Але тим повстанням, напевно, хтось керує. Так же не може.
— Певно… Повстання проти німців… І коли б не німці, може, був би і той гетьман. Він навіть уже пішов на союз…
— З ким?
— З генералами… На єдину і неділиму… Оголосив федерацію… І все могло б бути. Властиво федерація, по-моєму, може бути. Україна з Росією була і могла би бути далі. Не все одно…
— Я вже, мабуть, рік не мала в руках газети. Я нічого не розумію… Хто, з ким, проти кого… Я тільки чую: Керенський, Ленін, Петлюра, Грушевський… Грушевський — це, здається, той історик… Це з ним носиться Андрій. Бородатий такий… У Києві дім має… Цікаві типи… Я вам, Миколо Івановичу, скажу: для мене революція — то хаос… Страшний і нерозумний... Я одного разу пробувала читати про французьку революцію — і такий самий хаос. Я цікавилась Марією Антуанеттою. Мене цікавила ця постать. Жінка, в революції… Це дійсно… Потім у Петрограді мені попала книжка якоїсь Колонтай… Це жах! Вона нам, жінкам, радить жити так званою "вільною любов’ю". Себто, не треба ніякого шлюбу… Це може бути?
— Глупота! — буркнув Водяний.
— Ви так думаєте?
— Так.
— Може бути. Я уявляю собі таке життя… Без шлюбу… І на що тоді сходитися взагалі?.. Вона приводить приклад звірини… Але я не можу допустити, що я і звірина — те саме. Взагалі на світі є різні вподобання. Я тільки не можу збагнути, як можна такі ось речі рекомендувати для молоді. Більше: для практики, для публіки, для удержавлення… Вони ніби проти християнського шлюбу. Я цікава знати, що може шкодити їм християнський шлюб? Тож у тому стільки краси, поезії, традиція… І взагалі. Хіба християнство конечно треба переслідувати? Ви, напевно, вірите в Бога…
— Вірю!
— Я так і знала. Ваш батько — духовний…
— Ні. Це не тому. Мій батько тільки дячок.
— А чому?
— Це досить довго казати.
— Потрудіться, потрудіться, Миколо Івановичу… Я цікава.
— Вірую, Господи, і ісповідую, яко ти єси воістину Христос, син Бога живого… Ви чуєте ці слова?
— Ну?
— Вслухайтеся в їх звучання. "Син Бога живого".
— Вас дуже цікаво слухати. Вчора ви висловилися блискуче. Мені інколи приходять такі думки: ми стоїмо на якійсь грані. Всьому приходить якийсь кінець.
— Якийсь кінець, але не кінець... Ми, росіяни, тільки почали сумніватися. Навіть сумніваємось, чи є Бог. Це тільки сумнів, але ми віруємо. В душі ми вічно віруємо. Ми не можемо без віри. Віра у нас буде вічно. Навіть в атеїзм… Я вам кажу: у нас нема атеїстів. У нас є віруючі в атеїзм, а ті люди страшно небезпечні, бо вони фанатики. Ті, що кажуть "вірую", є люди спокійні. Ті, що мовчать, це — збайдужілі; але найнебезпечніші ті, що кажуть "не вірю". Особливо ті, що кажуть: "вірю тільки в розум людини". Це зовсім сфанатизовані індивідуми. І не дай Бог, щоб вони взяли в руки владу.
— Чому не дай Бог?
— Бо вони будуть переслідувати невіруючих. Це нові християни. Потече ще раз кров в ім’я Христа. Вони будуть гнати тих, що кажуть "вірую", але в дійсності вони переслідуватимуть невіруючих…
— Думаєте, що ми невіруючі? Я теж кажу, що я вірую…
— Так. Ви спокійно слухаєте, коли вам хтось каже: не вірю…
Навіть коли у нас кажуть: немає Бога… Ви зовсім його за те не переслідуєте. Ви тільки посміхаєтесь і знизуєте плечем. Чи не так?
— Ну, а що ж я маю з такими робити? Це справа сумління..
— Але не так вам скаже атеїст. Він скаже: тим, що ви вірите, ви підтримуєте релігію. Релігія — це опіум для народу. Попи — це народні експлуататори… Тому ви не маєте права вірити… З вами на Сибір…
— По-моєму, людина має право жити, як їй подобається… Але з вірою краще жити, як без віри. В християнстві. Ми родимось, нас хрестять духом святим. Це символ. Нам дають щось святе в уста, в серце. Після нам кажуть: любіться, любіть ближнього… Хіба це кепська річ — любити ближнього?