Повернутися туди виявилось нелегкою справою. Мені довелося підняти й покласти позад себе багато сувоїв тканин. Класти їх слід було обережно, тому що інакше в старій схованці не залишилось би місця.
Однак мені пощастило здійснити цей намір, і, попоївши та вгамувавши гарячкову спрагу, я ліг на купу тканин і вмить заснув, але спочатку вжив звичайних заходів, щоб пацюки не вдерлися до мене і не перебивали мій сон.
Ранком — вірніше тоді, коли прокинувся, я знову попоїв і напився води. Я не знав, чи це ранок, чи ні, бо два рази забував завести годинника, і тому вже не відрізняв дня від ночі. Спав я теж нерегулярно, отже й це не могло допомогти мені визначити час. Те, що я з'їв, не вгамувало мого голоду. Щоб наїстись по-справжньому, мені б невистачило всього мого запасу. Я ледве утримався від бажання знищити його весь. Потрібно було зібрати всю силу волі. Тільки думка про те, що це був би мій останній сніданок, допомогла мені. Моя розсудливість пояснювалась просто страхом перед голодною смертю.
Поснідавши якомога ощадливіше і наповнивши шлунок водою замість їжі, я взявся знову до роботи і почав прокладати шлях всередину другого ящика, бо вирішив продовжувати пошуки, поки стане сил. А їх вже лишилось не так багато. Я знав, що виділених на кожний день харчів ледь вистачає на підтримку життя. Я відчував, як з кожним днем слабшаю. Ребра в мене повипинались, наче в скелета, і я насилу зрушував з місця важкі сувої матерії.
Одним краєм, як я вже говорив, усі ящики виходили до борту корабля. Отже, не варто було прокладати тунель в цьому напрямку. Але того кінця другого ящика, що веде всередину трюму, я ще не чіпав. Тепер я взявся за нього.
Нема потреби описувати усі подробиці цієї роботи. Вона, як дві краплі води, схожа на те, що я вже робив, і зайняла кілька годин. І знову — гірке розчарування. Знову сувій полотна! Далі в цьому напрямку я вже не міг просуватись. Не міг я просуватись і в будь-який інший бік!
Мене оточували ящики з сукном і тюки полотна. Я не міг ані обминути їх, ані пробитись крізь них. Ці шляхи закриті.
Ось до такого сумного висновку довелось прийти, і мене знову охопив безнадійний настрій.
На щастя, тривало це недовго, бо зразу ж у голові зародилося безліч думок, що спонукали мене до дій. На допомогу прийшла пам'ять. Я пригадав, що колись читав книжку, в якій докладно описувалось, як хлопчик стійко бореться з труднощами, як він не впадає у розпач, як наполегливістю і сміливістю переборює всі перешкоди і здобуває перемогу. Я згадав також, що цей хлопчик обрав своїм девізом латинське слово «excelsior», яке означає «все вище», або «вгору».
Згадуючи, як боровся хлопчик і як він перемагав труднощі, — а деякі з них були такі ж великі, як мої, — я зібрався з силами і вирішив зробити ще одну спробу.
Гадаю, що саме це слово «excelsior» керувало мною — адже я діяв за його буквальним значенням. «Вгору», — думав я. Я мушу рухатися вгору. Чому це раніше не спадало мені на думку? І в цьому напрямку однакові шанси знайти харч, як і в іншому. Та в мене, власне, й вибору не лишалось, бо всі інші напрямки я спробував.
Отже, я вирішив шукати вгорі.
За хвилину я вже лежав на спині з ножем в руці. Я підмостив під себе кілька рулонів сукна, щоб зручніше було працювати і, намацавши одну з дощок кришки, почав різати її впоперек.
Після значних зусиль дошка нарешті піддалась. Я потягнув її вниз. О боже! Невже всі мої надії марні?
На жаль, це так! Груба, шорстка парусина, а під нею важка, холодна маса полотна — таким було моє нове нерадісне відкриття.
Що ж, лишалась ще верхня кришка першого ящика з-під сукна і ящика з-під галет. Перш ніж спати, необхідно спробувати і ту, і другу. Спробувати ще раз.
І от обидві кришки прорізані, і знову доля поглумилася надо мною. Над першим був ящик з сукном, а верх другого повністю закривав сувій полотна.
— Боже милосердний, невже я загинув?! — тільки і зміг я вимовити і впав, вкрай знесилений.
Розділ XLVIII
ПОТІК БРЕНДІ
Від утоми і перенапруження я спав міцно. Прокинувшись, я відчув, що сили мої збільшились. Як не дивно, але мені навіть на душі полегшало, і я вже не був у такому відчаї, як раніше. Здавалось, якась надприродна сила підтримує мене, — адже обставини зовсім не змінились на краще і в мене не виникло ні нових планів, ні нових надій.
Було ясно, що я не проб'юсь далі крізь ящики з сукном та полотном, бо нікуди викидати матерію. Тому про це нічого й думати.
Однак можна було пошукати ще в двох напрямках — просто перед собою і ліворуч, до борту корабля.