На щастя, воно швидко минулось. Коли я спробував підвестись, муки мої зменшились і, нарешті, зовсім зникли. Натомість з'явились нудота і страшний біль у голові. Невже це морська хвороба? Ні. Я вже призвичаївся і не боявся качки. Навіть шторми я переносив легко, а зараз море було майже спокійне. Повівав свіжий, але не сильний вітерець, і корабель плавно йшов своїм курсом.
Невже це несподіваний і жорстокий приступ лихоманки? А може, я знепритомнів від виснаження? Але ж, здається, ні. Мені вже доводилось пережити і те, і друге, але це щось нове, ні на що не схоже.
Я зовсім розгубився і не знав, що думати про свою хворобу. Та незабаром думки прояснились, і мені все стало ясно — я був п'яним!
Справді п'яним, хоч і не пив ні вина, ні віскі. Я відчував до них якусь огиду. Правда, тут повно бренді, — і я мало не втонув у ньому, власне, було повно, бо зараз усе пішло вниз і змішалося з трюмною водою, але я все-таки не пам'ятаю, щоб випив хоч краплину. Правда, в рот мені потрапило трохи бренді — ковток чи краплинка, коли мене залило потоком, однак від такої кількості не можна сп'яніти, якби це був навіть найміцніший напій. Неможливо! Я сп'янів не від цього.
Але від чого ж тоді? Що зробило мене п'яним? В житті ніколи нічого подібного зі мною не траплялось, але я знав, що мав усі ознаки сп'яніння.
Нарешті я здогадався. Це не бренді. Ні. Випари бренді — ось справжня причина, не інакше.
Ще до того, як заліз в бочку, я помічав якісь зміни в своєму організмі, вже тоді без кінця чхав від цих випарів. Та це було ніщо в порівнянні з тими випарами, якими я надихався всередині бочки. Спочатку я не міг дихати, але поступово звик і навіть відчував у цьому якусь насолоду.
Не дивно, що я зразу підбадьорився й повеселішав! Далі мені пригадалось, як спрага змусила мене вилізти, і я вибрався з бочки. Яке щастя, що я скорився цій потребі свого організму. Я сказав, що зовсім не знаю, чи втамував я тоді спрагу. Хоч убийте — не пам'ятаю, чи підходив я до бочки, чи цідив воду. Гадаю, що цього не було, тому що я неодмінно лишив би отвір відкритим і втратив би велику кількість води. Рівень її впав би нижче дірочки. Однак цього не сталося.
Крім того, оглянувши кухоль, я побачив, що він зовсім сухий, — значить, я давненько не користувався ним. Виходить, я відчув спрагу вчасно. Коли б не вона, я, безперечно, залишився б у бочці, поки не втратив свідомості, і це могло згубити мене. Я не знаю, як саме, але кінець неодмінно був би фатальним. Адже я залишився б у бочці, отруєний алкоголем, бо як я протверезився б там? Навпаки, отруєння посилювалося б і стан мій гіршав, аж поки б я не вмер! Дивно! Простий випадок ще раз врятував мені життя. А може, це не випадковість, а якась невидима сила береже мене?
Чи втамував я тоді спрагу, чи ні, не знаю. Але якщо й так, то тільки частково, бо зараз мені так хотілось пити, що, здавалось, я зможу випити усю бочку до дна.
Я негайно схопив кухоль і, жадібно припавши губами до води, не міг відірватись, поки не випив мало не півгалона.
Вода освіжила мене, мозок прояснився, ніби я його прополоскав. Повернувшись у нормальний стан, я почав обмірковувати ті небезпеки, що нависли надо мною.
Перш за все я подумав про те, як продовжити роботу, що так несподівано припинилась. Але потім зрозумів, що це небезпечно. А що коли зі мною трапиться те ж саме, коли я знову знепритомнію і не знайду в собі сил вибратися з бочки?
Може, треба працювати, поки не відчую, що п'янію, і тоді негайно вилізти геть. А якщо все буде не так, як гадаєш? Якщо сп'яніння захопить зненацька? Що тоді? Наскільки активно воно діяло першого разу і скільки часу я був у бочці — невідомо. Пам'ятаю лише, що сп'яніння підкралося до мене непомітно, солодко й ніжно оповило душу й тіло, накликавши чарівний сон, я втратив відчуття реальності і перестав думати про наслідки, забувши навіть про своє жахливе становище.
А якщо все це повториться, тільки без однієї дрібнички — я не відчую спраги? Цілком імовірно, що саме так і буде. Що тоді? Я не знаходив відповіді на це запитання, але передчуття, що так може повторитись, дуже злякало мене, і я ніяк не наважувався залізти в бочку.
Однак виходу не було. Я мушу або відважитись, або вмерти, не сходячи з місця. Якщо й справді мені судилося вмерти, то краще вже без мук. А я на досвіді переконався, що смерть від сп'яніння — легка.
Ці міркування підбадьорили мене. Все одно в мене не було виходу, і я не мав змоги зробити щось інше. Тому довелося знову лізти в бочку.