– А що, як тобі здавалось?
Він йому каже:
– Так, наче вже кістки мої розсипались.
Тоді орел йому каже:
– Так само й мені було, як ти вдруге націлявся. Ну, ще сідай.
Той сів. Він як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло землі, а тоді й питається його:
– Як тобі здавалось, як ти летів на землю?
Той йому:
– Так, наче мене зовсім не було вже на світі.
Тоді орел йому й каже:
– Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.
А потім каже:
– Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене та будемо летіти до моєї господи.
Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. А орел тому чоловікові й каже:
– Іди ж у хату, та як будуть питати тебе, чи не бачив їхнього небожа, то ти скажеш: «Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу».
Він приходить у хату; коли це йому кажуть:
– Чи по волі, чи по неволі?
А він їм каже:
– Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його питаються:
– Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже четверте літо, як пішов на війну, – та ні чутки, ні звістки…
А він їм каже:
– Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу.
Вони тоді:
– Краще нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
От він виходить із хати й каже орлові:
– Казали так: краще нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому й каже:
– Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до його брата; той чоловік і тут те саме говорив, що в дядька, – та не дали й тут яйця-райця.
Прилітають до орлового батька, а орел тому чоловікові й каже:
– Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив, і на очі приведеш.
Увіходить він у хату, а вони йому й кажуть:
– Чи по волі, чи по неволі?
Він їм каже:
– Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його стали питатися:
– Чи не бачив ти нашого сина? Бо вже як немає – четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там…
А він їм каже:
– Я бачив його, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
– Нащо ж воно тобі? Краще ми тобі дамо багато грошей.
Він каже:
– Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
– Піди ж приводь, – зараз тобі дамо!
Він уводить його в хату. Тоді його батьки так зраділи, а тому чоловікові дали яйце-райце й сказали:
– Тільки не розбивай ніде на дорозі; а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його розіб'єш.
Він іде та йде, та так схотілося пити йому. Коли це знайшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цямрину й розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом; що з того боку піджене, то цей з цього боку розійдеться. Кричить бідолаха, нічого сам не зробить! Коли це іде повз його змія та й каже йому:
– Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей зажену в те яйце?
А він їй:
– А що ж тобі дати?
Вона йому й каже:
– Даси те, що без тебе стало дома?
А він каже:
– Дам!
Ото вона гарненько загнала той скот у яйце, заліпила те яйце й дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
– Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
– Нема що робити, – журбою не допоможеш! Якось треба жити!
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив худобу – забагатів.
Живуть вони, аж ось і син підріс. От той син і каже:
– Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!
Та й пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому й каже:
– Зроби мені троє діл та й підеш собі додому; а як не зробиш, то я тебе з'їм!
А коло її хати був великий ліс – скільки оком сягнути! Так вона йому й каже:
– Щоб ти за одну ніч отой ліс викорчував, зорав, пшениці насіяв, вижав її, в скирти склав і щоб у ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі жила зміїна дочка зачарована. Він приходить туди й плаче. А та дочка й питається:
– Чого ти плачеш?
– Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч…
– А що ж таке?
Він їй і розказав. Вона йому й каже:
– Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як вона казала.
Він каже:
– Добре!
Вона йому й каже:
– Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш їй паляницю.
От пішла дівчина до того лісу та як свисне! – той ліс тріщить, лущить, на однім місці ореться, на другім пшениця сіється… І до світу спекла вона паляницю, дала йому, – він приніс її до змії в хату й поклав на столі.