— Як до вас потрапляють ті мідяки? — запитав Морт.
— ПАРАМИ[3].
Нічний цирульник вистригав на Мортовій голові зачіску за останнім словом молодіжної міської моди, а Смерть у цей час сидів собі в кріслі й мугикав щось під ніс. Він був у доброму гуморі, несподівано для самого себе.
А тоді Смерть відкинув із голови капюшон, глянув на цирульникового учня, який саме пов’язував йому на шию рушник з уже знайомим Мортові виразом невпізнавання й небачення на обличчі, й наказав:
— ЗБРИЗНІТЬ ОДЕКОЛОНОМ І ГАРНЕНЬКО ВІДПОЛІРУЙТЕ, ДОБРОДІЮ.
Статечний чарівник, якому саме підстригали бороду в сусідньому кріслі, спершу вкляк, коли почув замогильний свинцевий голос, а тоді різко розвернувся всім тілом. Зблід і пробурмотів кілька захисних заклять, коли Смерть для повноти враження глянув на нього й доброзичливо вишкірився.
За кілька хвилин Морт уже почувався впевненіше, незважаючи на прохолоду навколо обстрижених вух, і рухався разом зі Смертю до стаєнь, де лишився кінь. Він спробував іти по-франтівськи, трохи чванькувато, бо відчував, що новим зачісці й одягу це цілком пасуватиме. Хода йому не вдалася.
Морт прокинувся.
Він лежав горілиць і дивився в стелю, доки в пам’яті прискорено перемотувалися події минулого дня, застиглі й затверділі, мов дрібні кубики криги.
Не може бути, щоби він зустрівся зі Смертю. Не міг він вечеряти в товаристві скелета з полум’яно-синіми очицями. Не міг їхати верхи на велетенському білому коні, який зірвався в небо й приніс його…
…куди?
Відповідь увійшла в його голову невблаганно, мов лист із податкової.
Сюди.
Він невпевнено помацав свіжострижену голову й постіль із гладенької й ковзької матерії. Та була значно тоншою за вовну, до якої він звик удома і яка кусалася й смерділа вівцями. На дотик ця постіль була, мов теплий сухий лід.
Він підскочив із ліжка й швидко розглянувся.
По-перше, кімната була величезна, просторіша за його рідний дім, а ще суха-суха, мов стара підземна гробниця в пустелі. Повітря на смак було таким, наче його кілька годин варили, а тоді дали прохолонути. Килим під босими ногами був такий густий і глибокий, що в ньому запросто могло сховатися ціле плем’я пігмеїв, а ще він виблискував електричними іскрами на кожному кроці. І все було пофарбоване у відтінки двох кольорів: чорного й фіолетового.
Він опустив погляд на своє тіло. На ньому була довга біла нічна сорочка. Одяг було охайно складено на стільці біля ліжка. Сам стілець — і Морт не міг цього не помітити — був весь порізьблений черепами й кістками.
Морт сів на край ліжка й почав одягатися. Думки метушилися в його голові мов скажені.
Він підвівся й прочинив важкі дубові двері — і трохи розчарувався, що вони зловісно не заскрипіли.
За дверима був обшитий деревом коридор, на дальній стіні у свічниках були великі жовті свічки. Морт прокрався в коридор і почимчикував уперед, доки не дійшов до сходів. З ними він впорався успішно й без ускладнень і вийшов у приміщення, що скидалося на вестибюль із купою дверей. Також там було багато жалобних завіс і годинник із таким важким ходом, мов серцебиття кам’яної гори. Біля годинника була підставка під парасолі.
Там була коса.
Морт роздивився двері. Вони мали суворий вигляд. Одвірки були порізьблені вже знайомим орнаментом із кісток і черепів. Він спробував відчинити найближчі, та позаду нього хтось сказав:
— Вам туди не можна, юначе.
За хвильку він второпав, що це був не його внутрішній голос, а справжній людський голос, що говорив людською мовою, слова якої формувалися в ротовій порожнині й долітали до його вух завдяки зручній системі стискання повітря в спосіб, передбачений природою. Заради цих п’яти слів, вимовлених до того ж дещо вередливим тоном, природі довелося немало попрацювати.
Морт розвернувся. У приміщенні була дівчина приблизно його зросту і, можливо, на кілька років старша. У дівчини було срібне волосся, очі світилися перламутром, а сукня, в яку дівчина була вбрана, була незграбно довгою на вигляд і нагадувала вбрання, притаманне трагічним героїням, які, притиснувши до грудей самотню троянду, печально дивляться на місяць. Слова «прерафаеліти» Морт ніколи не чув, а шкода, бо воно пасувало дуже точно. Однак згадані героїні зазвичай були порцелянової, сухотної статури, тоді як статура цієї — прозоро натякала на надлишок спожитого шоколаду. Вона якийсь час дивилася просто на нього, трохи схиливши голову набік й роздратовано притупуючи носаком черевичка. А тоді різко подалася в його бік і боляче вщипнула за руку.
3
Смерть має на увазі властивий багатьом народам звичай затуляти померлим очі мідяками. —