Морт лагідно перекотив перлину з долоні на долоню.
— Ми її триматимемо там само, де й інші коштовності, — сказав він. — Їх у нас не так і багато.
— КОЛИСЬ ВОНА БУДЕ ЗЕРНЯМ НОВОГО ВСЕСВІТУ.
Морт випустив перлину з рук, але блискавично нахилився й упіймав її, перш ніж вона впала на кам’яну підлогу.
— Зерням чого?
— ТИСК ЦІЄЇ ДІЙСНОСТІ ТРИМАЄ ЇЇ В СТИСНЕНОМУ СТАНІ. ТА МОЖЕ НАСТАТИ ЧАС, КОЛИ ВСЕСВІТ СКІНЧИТЬСЯ І ДІЙСНІСТЬ ЗАГИНЕ РАЗОМ ІЗ НИМ, І ТОДІ ЦЯ ДІЙСНІСТЬ ВИБУХНЕ І… ХТО ЗНАЄ? БЕРЕЖИ ЇЇ. ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ТЕПЕРІШНЄ, АЛЕ Й МАЙБУТНЄ.
Смерть схилив череп набік.
— ЦЕ КРИХІТНА РІЧ. ДРІБНИЦЯ. ТИ МІГ ОБРАТИ ВІЧНІСТЬ.
— Знаю, — відповів Морт. — Я був такий везунчик.
Він поклав перлину на стіл між перепелиними яйцями й рулетами з сосисками.
— Є ЩЕ ДЕЩО, — сказав Смерть. Він знов запустив руку під плащ і витягнув щось довгасте, невміло загорнуте в папір і зав’язане ниткою.
— ЦЕ ДЛЯ ТЕБЕ. ОСОБИСТО. ТИ НІКОЛИ ЦІЄЮ РІЧЧЮ НЕ ЦІКАВИВСЯ. ГАДАВ, ЇЇ НЕ ІСНУЄ?
Морт розгорнув пакунок і побачив невелику книгу в шкіряній палітурці. На корінці була золота бляшка з одним-єдиним словом. «Морт».
Він розгорнув книгу й гортав чисті сторінки, аж доки не дійшов до самописного чорнильного рядка, який терпляче повз сторінкою, і взявся читати:
Морт згорнув книгу, і та легенько клацнула. У повній тиші той звук пролунав так, ніби позначав собою першу мить творення. Він сором’язливо всміхнувся.
— Там ще стільки чистих сторінок, — сказав він. — Скільки в мене лишилося піску? От тільки Ізабелл казала, що якщо клепсидру перевернули, я помру, коли мені буде…
— ЙОГО В ТЕБЕ ДОСТАТНЬО, — холодно відповів Смерть. — МАТЕМАТИКА ПРАЦЮЄ НЕ ТІЛЬКИ ТАК, ЯК ЗАВЕДЕНО ВВАЖАТИ.
— Як ви поставитеся до запрошення на хрестини?
— ГАДАЮ, НІЯК. БАТЬКО З МЕНЕ НЕ ДУЖЕ, А ДІД ТИМ ПАЧЕ. КОЛІНА В МЕНЕ НЕПІДХОДЯЩІ.
Він поставив свій келих і кивнув Мортові.
— ВІТАННЯ ПРЕКРАСНІЙ ДРУЖИНІ, — сказав він. — МЕНІ ЧАС ІТИ.
— Точно? Ви можете лишатися, вам тут раді.
— ДУЖЕ ПРИЄМНО ЦЕ ЧУТИ, ТА ОБОВ’ЯЗОК НЕ ЧЕКАЄ, — він простягнув кістляву руку. — ТИ Ж ЗНАЄШ, ЯК ВОНО.
Морт потиснув руку, не зваживши на крижаний холод.
— Слухайте, — сказав він. — Якщо колись захочете вихідний взяти, а я ж знаю, що до вихідних ви мастак…
— ДУЖЕ ДЯКУЮ ЗА ПРОПОЗИЦІЮ, — чемно відповів Смерть. — Я РОЗГЛЯНУ ЇЇ ЦІЛКОМ СЕРЙОЗНО. А ЗАРАЗ…
— Прощавайте? — сказав Морт і відчув, як у горлі тисне. — Таке неприємне слово, правда ж?
— І СПРАВДІ. — Смерть вишкірився, бо, як тут уже було неодноразово сказано, вибору в нього не було. Але, можливо, цього разу він саме так і почувався. — МЕНІ БІЛЬШЕ ДО СМАКУ О’РЕВУАР, — сказав він.
КІНЕЦЬ