— Що вам треба? — суворо спитав він. — Чому ввійшли, не спитавши дозволу?
Тонкі губи мічмана скривились; очі дивилися і вкрадливо, й допитливо:
— Я злякався… Я думав… Я побачив дим…
— Не турбуйтесь, Мур. Я спалив секретний документ.
— Секретний? Це який же?..
Головнін посміхнувся. Йому здалось кумедним перелякане обличчя мічмана.
— Який? Я вже сказав вам: секретний. Можете заспокоїтись. Пожежа кораблю не загрожує.
Не думав капітан «Дианы», що йому колись доведеться з жалем пригадати цей короткий епізод.
… На своєму фрегаті «Нереїда» капітан Корбет зустрів російського гостя чемно, навіть урочисто. Два матроси біля верхньої площадки трапа салютували швидко піднятими багнетами. Палуба, однак, була безлюдна; очевидно, капітан дав наказ, щоб екіпаж не виявляв цікавості.
Вени пройшли в офіцерський салон, де вже був накритий стіл. На цю зустріч Корбет не запросив нікого з офіцерів. Лише мовчазний служник, шанобливо витятись і нахиливши голову, стояв коло буфета.
— Мій бойовий друже! — раптом весь змінившись, вигукнув Корбет і взяв руку Головніна обома руками. — Хто з нас ще недавно міг би подумати, що ця зустріч відбудеться на самому краю землі і за таких сумних обставин?.. Чи не дивно справді, що ми, друзі, випробувані вогнем, сьогодні стали ворогами?.. Дивно. Неймовірно! Ось людина, що билася під флагом самого Нельсона, і ця людина — мій противник…
— Справді дивно! — погодився Головнін. — Але, пригадую, лорд Маркерр казав якось, що англійці ніде й ніколи не забувають своїх друзів. Нехай часи змінилися, однак у мене ніхто не відбере пам’яті про ті роки, які я віддав британському флотові.
На короткий час капітан Корбет замислився. Чисто виголене, одутле обличчя його зробилося сумним. Тільки очі дивились насторожено, мов визирали з засідки, — в них було якесь невисловлене запитання. Несподівано, обертаючись враз у хвацького хлопця, він так стукнув по столу, що аж посуд задеренчав, і схопив ближчу пляшку:
— Геть усі сумні справи! Згадаймо, друже, славетну битву під Тулоном…
— Однак, — мовив Головнін, — я прибув до вас, щоб з’ясувати саме сумний бік справи. Я маю пропуск англійського уряду. Хіба цього не досить, щоб я міг спокійно стати під паруси?..
Корбет спроквола наповнив бокали:
— Будемо цілком одверті, мій друже… Ви відпливли з Англії до оголошення війни… Це може означати, що ваш пропуск механічно втратив силу… Я не знаю, як вирішить командор Роулей, але коли б я був на його місці…
Тут капітан Корбет надпив трохи з бокала, потім накурив, відсунув тарілку і закінчив рішуче:
— Я відпустив би вас… Авжеж, відпустив! Я вам повірив би на слово честі…
— Дякую, — сказав Головнін, подумавши, що капітан поводиться надто вже артистично: цей піднесений топ, і суворий вираз обличчя, і цей жест — рука, покладена на серце…
— Але я не можу цього зробити, — зітхаючи, закінчив Корбет. — Я тільки підлеглий. Я не можу інакше розглядати ваше судно, як військове судно ворожої держави. І я не можу дозволити, щоб ви підіймали російський флаг. Це була б образа моєму королеві: в англійській військовій бухті і раптом ворожий флаг! Ви можете залишити вимпел, це означатиме, що судно ще не приз…
— Ще не приз! — повторив Головнін. — Отже, ви гадаєте, що командор вирішить…
— О, ні! Я не забігаю наперед, — поспішив запевнити Корбет. — Коли командор ознайомиться з вашою інструкцією…
— Вона була написана по-російському…
— То що, це не перешкода! У нас тут живе чоловік, що приїхав з міста Риги… Він прекрасно читає по-російському…
— Я кажу: вона була написана. Тепер її вже нема.
При цих словах не тільки очі, а й губи, і брови, і густа сітка зморщок на лобі, — все обличчя капітана Корбета виявило настороженість.
— Де ж… Інструкція?
— Я її спалив.
— Навіщо?..
— Щоб ви не довідались про її зміст. Ви, звичайно, знаєте, капітане, що означає поняття: секретний документ. Коли мені оголосили, що шлюп вважається затриманим, я вважав за свій обов’язок знищити інструкцію. Проте я нітрохи не боюсь наслідків цієї моєї дії.
Можливо, що капітан Корбет хотів показати себе людиною проникливою. Ледь помітно усміхаючись, він спитав:
— Але ви хотіли дізнатись, чи зможемо ми прочитати документ, написаний по-російському? Гадаю, ви саме тому й сказали, що інструкція написана вашою мовою?
Головнін теж усміхнувся:
— Атож, це дуже важливо, капітане. Принаймні у вас не буде приводу затримувати шлюп через те, що нема людини, якій ви довіряєте і яка зможе прочитати документи, викладені російською мовою. У мене є папери, які доводять, що шлюп «Диана» йде на північний схід лише з метою робити відкриття.