Він кивнув ад’ютантові:
— Викликати Головніна до мене. Можливо, це й є капітан «Дианы».
Другого дня до кабінету адмірала впевнено ввійшов молодий ставний моряк з чудовою виправкою. Типово російське обличчя його, облямоване кучерявими баками, було обвітрене і майже бронзове від загару. Широкі, важкуваті брови, високе, ясне чоло, вольові складки по кутках губ і прямий погляд, що немов бачить далі за співрозмовника, — всі ці риси подобались адміралові: у своїх підлеглих він не терпів ні догідництва, ні страху.
Якийсь час — повільно збігаючі секунди — вони ніби вивчали один одного. Про цього зовні суворого чоловіка Головнін наслухався чимало і не випадково так глибоко цікавився ним. Адмірал був сином Василя Яковича Чичагова, теж адмірала, що керував російським флотом у війні з шведами 1789–1790 років… Під його командуванням російські моряки здобули три блискучі перемоги: біля острова Еланд, на Ревельському рейді, поблизу Виборга… Головнін пам’ятав молодого офіцера, що супроводив адмірала при огляді кораблів. Тепер цей офіцер сидів перед Головніним, наділений адміральською владою. Проте шлях його до цієї влади був не простий і не легкий, — він лежав через каземат Петропавловської фортеці. Оббріханого пролазою, графом Кушельовим, Чичагова було ув’язнено в Петропавловській фортеці, у відділенні державної тюрми. Павлові Першому, коли він навідав в’язня в тюрмі, здалося, що його приміщення занадто чисте й світле, і він наказав перевести Чичагова до каземату. А потім цей монарх-самодур схаменувся. У Петербурзі розповідали, як він викликав Чичагова до палацу і сказав, злодійкувато блудячи поглядом: «… Забудьмо все, що сталося, і лишімось друзями…»
За Олександра І Павло Чичагов швидко зробив кар’єру: він став членом державної ради й комітету міністрів і, як батько свого часу, дістав командний пост у флоті…
Дивлячись на Чичагова, Головнін думав: «Ось він, бувалий, стріляний коршак! Скільки він знає про двірцеві таємниці…»
Рапорт Головніна адмірал вислухав байдуже, як нудну, хоч і неминучу церемонію, і показав на крісло:
— Радий бачити балтійське орля таким змужнілим орлом!.. Пам’ятаєте, флоту лейтенанте, 23 травня 1790 року? Як тікали шведи з Фінської затоки від вогню наших корабельних батарей! А пізніше, 22 червня, коли ми блокували флот у Виборзькій затоці… Адже й ви брали участь у цій славній баталії?..
— Так, брав… Я був кадетом на «Не тронь меня»…
— Я пам’ятаю хлопчика в кадетській куртці з медаллю «За хоробрість» на грудях. Тато мій медаль вам власноручно приколов… Скільки вам було? Шістнадцять?
— Чотирнадцять…
— Приємний збіг… Я теж почав службу чотирнадцяти років. Але до подій на Балтиці я вже побував з батьковою ескадрою і в Атлантиці, і на Середземному морі… Взагалі вважався досвідченим моряком. На яких ще кораблях ви служили?
— Пізніше я плавав на «Изяславе», «Прохоре», «Трех святителях»… А ще пізніше на транспорті «Анна-Маргарита» ходив до Швеції.
Адмірал відсунув папери і розгорнув такий знайомий Головніну синій міцно скріплений зошит. Це було зведення морських сигналів, зібране, рисоване Головніним…
— Ось що гідне похвали, флоту лейтенанте! Перебуваючи далеко від батьківщини, ви думали про її молодий флот, дбали про нього… Цю систему сигналів ми запровадимо і в нас, на Балтиці. Дякую…
Головнін квапливо підвівся, витягся струнко:
— Рад старатися…
Такого дружнього прийому в суворого адмірала він ніяк не сподівався. Чичагов докладно розпитував про англійський флот, про сутички при блокаді Тулона й Кадікса, про гарячу битву в Іспанії, в затоці Сервера… Адмірал, виявляється, знав, що Головнін брав участь у цих боях.
Несподівано Чичагов спитав:
— Тепер ви, звичайно, хотіли б відпочити, флоту лейтенанте? Все ж три роки далеко від батьківщини…
— Ні, я не почуваю себе втомленим, — відповів Головнін. — А до того ж російський корабель, хоч би куди він ішов і хоч би де перебував, — частка батьківщини… Він — під рідним флагом.
Чичагов усміхнувся, і з цієї схвальної, з хитринкою усмішки Головнін зрозумів, що адмірал або не про все ще спитав, або щось знає і хоче сказати, та поки що випробовує його в розмові.
— Вам, певно, вже відомо, що з кругосвітнього плавання повернулися Юрій Лисянський і Іван Крузенштерн? — спитав Чичагов. — Про цей вояж говорить не тільки весь Кронштадт, а й весь Петербург.