— Моя душа чиста!.. Я забезпечуватиму цілком нейтральний корабель…
— Та він же й справді нейтральний!..
— Ах, хто знає, що може трапитись. Але я забезпечую…
— Та ви ж, містер Лоу, ще не доставили нам жодного грама провізії!..
— Я постараюсь. На Лоу можете покластися… Скажіть, містер Головнін, ви йдете в рейс справді для наукових досліджень? Адже ви — військовий моряк…
— Хіба це перешкоджає науковій діяльності?
— Та я між іншим… Так дивно, знаєте, що в цей тривожний час Росія посилає наукові експедиції.
— А не здається вам, шановний Лоу, що це вже справа Росії?
Помовчавши і ніби перейнявшись захватом, Лоу вигукнув урочисто:
— Я сказав би: горда справа! От тому, що вона горда і славна, та ще тому, що ви — мій бойовий друг, я зроблю все можливе.
— Коли ж ви починаєте вантаження?..
— Негайно! Як бачите, я кваплюсь…
З цими словами він пішов, щоб повернутись аж… за кілька діб. Головнін відчував щось недобре, але мусив чекати. Не геть як зрадів він, коли митник з’явився перед ним, веселий, радісний, здалеку потрясаючи якимсь згортком паперів.
— Ми вантажитимемо провізію без мита! О, цього зміг добитися тільки я!
Потім виявилось, що документи він оформив неточно. Бракувало якоїсь цифри й коми… А це означало ще одну поїздку з Портсмута в Лондон і ще кілька днів чекання. Потім митниця несподівано зажадала, щоб їй сплатили мито, наче це був звичайний купецький корабель. Потім містер Лоу сказав, що треба переважити вантаж… Для цього довелося б знову підіймати його з трюму.
Чого ж він домагався? «Заохочення»? Але капітан категорично відмовився давати хабара. Чи, може, Лоу цікавило, що там у трюмах? Однак Головнін не дозволив би Лоу лізти не в своє діло, навіть коли б корабель був навантажений піском чи каменем.
Він чудово розумів чиновника: той дістав інструкцію всіляко затримувати відплиття корабля. Виходить, отже, що весь цей час шановний містер Лоу був тут, на шлюпі, не так представником митниці, як підісланим шпигуном! Розлючений Головнін стиснув кулаки. Гаразд, він знайде інші способи одержати потрібні продукти. І це діялося в Портсмуті, де його прекрасно знали, а Англія ж не забуває своїх друзів!
Роздумуючи, йшов він уздовж палуби шлюпа, коли десь близько почувся воркотливий голос Лоу:
— Ах, скільки турбот, мій капітане… скільки турбот!
Головнін різко обернувся. Важко перевалюючись з ноги на ногу, урочисто несучи свій заплилий вид, до нього чвалав містер Лоу.
— Знову неточно оформлено документи, і митниця вимагає…
— Під три чорти вашу митницю! — загримів Головнін. — Краще скажіть: ви давно бачили лорда Маркерра?..
— Оце вчора… Він тут, у Портсмуті.
— Прошу переказати йому, коли зустрінете, подяку. Я вже пересвідчився, яка то дружба англійців…
— Що ви хочете сказати, начальнику?
— Це вже сказано. А до вас у мене запитання… От якби на англійському військовому кораблі розпізнали підісланого шпигуна… що зробили б із ним, містер Лоу?..
Чиновник здригнувся, але виразно глянув на рею.
— Так. Ви відповіли. А тепер скажу вам одверто: мені дуже шкода й соромно, що я служив разом із вами на одному кораблі…
Містер Лоу випростався і відступив на крок; важка щелепа його одвисла, в очах майнув острах. Можливо, він згадав ту абордажну ніч і російського моряка в бою…
— Ви хочете сказати… Це — підозра? Але як ви смієте мене, офіцера флоту його королівської величності, підозрівати…
Головнін показав на трап:
— Поспішіть на берег. Зараз ми вирушаємо… Ви рискуєте вийти з нами в море, а там…
Тепер і він недвозначно глянув на рею.
Де й узялися в огрядного містера Лоу рухливість та спритність! Наче вітром здуло його з палуби корабля в човен. Уже здаля він крикнув:
— Я знаю, вас устигли забезпечити інші агенти!.. Але ви не вийдете з рейду без відома властей!..
Головнін повернувся до нього спиною і кивнув своєму помічникові Петру Рікорду:
— Матросів наверх!.. Ми знімаємося з якоря…
Того дня, уже в морі, він записав до щоденника: «… Усі знають, що підлішого, безчеснішого, нахабнішого, користолюбнішого й жорстокішого за англійських митних службовців немає класу людей у цілому світі».
Все ж своє розчарування в англійській гостинності він ставив на карб лише митній шахрайні, серед якої подвизались зухвалі шпики. В середовищі англійських офіцерів не всі були такі паскуди, як Лоу. Інші офіцери, з якими Головніну довелося служити, були люди порядні… Роздумуючи так у тиші каюти, він навіть пошкодував, що погарячився і переказав лордові Маркерру такі неприємні слова.