За кілька днів Камі одержав нове рішення уряду: переговори з росіянами доручалися мацмайському губернаторові, і їх можна було провадити в Хакодате. Сілого Камі усувалося з губернаторського поста. Він, очевидно, був занадто вже гострий. А втім, сановний тесть не дав скривдити свого зятя: Камі дістав призначення на ще важливішу посаду, — тепер він іменувався головним начальником над казенними будовами по всій державі.
Теске сміявся:
— Ось що значить мати порядного тестя!..
Полонені не могли не помітити, що ставлення японського начальства до них і поводження караульних солдатів з кожним днем кращало. З них познімали вірьовки, видали їм кращі постелі, потім перевели з тюрми будинок, де вони вже були, але без грат. До них знову стали заходити важні гості із звичайними своїми просьбами написати що-небудь на спомин. Серед гостей був купець, який приїхав із Нагасакі. Він розмовляв з голландськими моряками і тепер був дуже здивований: росіяни тут, в Японії, не знали про те, що Наполеон узяв Москву…
— Цього не може бути, — переконано сказав Головнін. — Я думаю, голландці вас обдурили…
— Але вони показували англійські й французькі газети! Я сам трохи читаю по-англійському… Москву спалено, і більше вона не відродиться. Подумати тільки: така величезна держава перестала існувати…
— Ви не знаєте, що таке Москва! — гаряче вигукнув Хлєбников. — Я можу повірити, що її спалено, але ніколи не повірю, щоб ворог святкував у ній перемогу. А ви кажете не тільки про Москву, — про всю Росію! Ми то вже батьківщину свою знаємо: нема в світі сили, щоб народ наш змогла скорити…
Купець перезирнувся з іншими сановними гістьми:
— Дивні ви люди, росіяни! Ви не хочете вірити фактам?..
Мур виступив наперед; він викинув уперед руки, відкинув голову, мовив трагічно:
— Я вірю… Наполеон — це геній війни.
Головнін засміявся:
— Ну точнісінько, як десь на сцені в провінції… А тільки стане ваш геній побитим песиком. І ще не відомо, чи пощастить йому благополучно вибратися з Росії!..
Михайло Шкаєв наче забув, що перед ним не француз, а японець, потряс перед самим носом купця важким кулаком:
— Ти нашого, росіянина, тільки скривди, тільки допечи йому, а тоді вже стережись, — ніяка картеч, ні ріки, ні гори, ані ліси Івана та Степана не зупинять!.. Доженуть вони напасника, доженуть і завдадуть гарту…
Японець склав на грудях долоні, удав і поглядом, і усмішкою глузливу покірність:
— Ви занадто самовпевнені, занадто! Японське прислів’я каже: віялом туману не розженеш…
Мовчазний Макаров сказав голосно й роздратовано:
— А може, ти навмисне напускаєш туману?
Купець не образився, не перестав усміхатись, але посварився на Макарова мізинцем:
— Ви, звичайно, знаєте, що сталося в Європі! Я розумію: мої новини спізнилися. Але дивно, якими шляхами вони дістаються до вас у тюрму?
— Ми знаємо лише те, що ви нам розповіли, — сказав Головнін.
Купець похитав головою і квапливо став прощатися; хоч як просили його і капітан, і матроси розповісти докладніше про події в Європі, він тільки посміхався та казав:
— Ви все вже знаєте… О, ви хитруни!..
Коли він пішов, капітан схопив свою велику люльку, висипав у неї жменьку тютюну і довго мовчки ходив по кімнаті з кутка в куток, оповитий синьою хмарою диму. Раз у раз він натикався на речі й на стіни, бо нічого не бачив перед собою. Матроси з острахом дивилися на нього; Андрій Хлєбников підійшов і легенько взяв Головніна за лікоть:
— Що це з вами, Василю Михайловичу?.. Збентежив вас купчина, непроханий гість? Ще одну біду приніс…
Головнін витер спітнілий лоб:
— Збентежив? Та нітрохи… Купчина цей проговорився, але всього до кінця не доказав… Я, розумієте, пробую звести докупи факти. Наш полон — це не просто випадок. З таких випадків виникають навіть міжнародні ускладнення. Чому в перші місяці японці поводилися з нами жорстоко? Що, якби ми тоді спробували тікати? Певно, вони б нас стратили… А тепер ось ми тікали, нас піймали, повернули… Здається, вони мусили б ще суворіше поставитись до нас, ніж перше? А подивіться: вірьовки й грати познімали, харчують добре, начальники їхні мало не запобігають перед нами. Чим же це все пояснити? Тут, брат, велика істина передо мною як вранішня зоря засвітилась: Наполеона розбито. Росія стала ще могутнішою. Оцю звістку й привезли в Японію голландці. А раніш вони привозили інші вісті. Раніш японці вважали Росію переможеною… Тепер вони, нарешті, зрозуміли: з Росією, батечку, не жартуй, — розгнівається, багато кісток потрощить! Чи не тому такими ласкавими поробилися до нас японці, хоч ми й тікали?..