— Це в межах Балтики? — спитав Головнін.
Траверсе дивився на нього знаюче, хитрувато:
— Ви, мабуть, хотіли б, щоб це було в межах Балтики?
— Ні, чого ж, — заперечив Головнін. — Я готовий до всякого походу…
— А ваші петербурзькі невідкладні… ну, особисті справи?
— Для мене найважливіші справи флотські.
— Дуже похвально, — з усмішечкою мовив Траверсе. — Шлюп «Камчатка» має йти до берегів Північної Америки, де ви проведете ревізію Російсько-американської компанії, потім зробите гідрографічний опис Командорських островів і повернетесь у Кронштадт…
Головнін стукнув каблуками:
— Єсть!..
— Писані інструкції одержите завтра…
Вони попрощались. Лише на кілька хвилин Головнін зайшов до Лутковських, повідомив про своє призначення і подався на шлюп.
26 серпня 1817 року тридцятидвохгарматна «Камчатка» з командою із ста тридцяти чоловік залишила Кронштадт.
Були серед офіцерів шлюпа молоді, ще невідомі моряки: Федір Петрович Літке, Фердінанд Петрович Врангель, колезький асесор Федір Федорович Матюшкін, товариш Пушкіна по Царськосельському ліцею. Це йому великий поет присвятив схвильовані рядки:
Моряки «Камчатки» звідали в цьому дворічному кругосвітньому плаванні і шаленство океанських хвиль, і мертві штилі тропіків, льодовий подих Антарктики біля мису Горн, і снігові шторми коло берегів Аляски… Коли, обійшовши планету, «Камчатка» знов салютувала Кронштадтові, Головнін знав, що, крім доповіді про успішне завершення покладених на нього досліджень, він міг би рапортувати і про славне поповнення особового складу флоту. Найбільше вірив він у майбутнє трьох моряків — Матюшкіна, Літке, Врангеля… Час довів, що він не помилився: на різних широтах Землі усі троє показали приклад великої працьовитості, наполегливості й волі — тих якостей, які він цінив у них і загартовував.
Ще на рейді Кронштадта, оточений величезним почтом чиновників та шумним добірним товариством дам, маркіз де Траверсе зійшов на палубу шлюпа. Російський морський міністр не дуже добре розмовляв по-російському і тому привітав Головніна своєю прованською говіркою:
— Я поздоровляю вас, пане капітан, з щасливим завершенням вашого другого плавання кругом світу… О, наш російський флаг тепер побачили в найвіддаленіших країнах… Одночасно я поздоровляю вас з підвищенням до чину капітана І рангу, мічманів — з підвищенням до лейтенантів, гардемаринів — до мічманів… Я щасливий, капітане, від свідомості, що ми, росіяни, вже не вперше робимо такі подвиги…
Головнін знав, що морський міністр де Траверсе почував себе на палубі корабля не краще, ніж гусак на льоду. Не розумом і не знаннями — спритністю, лестощами і лютою ненавистю до революції цей пронозуватий француз здобув свій високий пост. Він умів балансувати при дворі і розгадувати настрої Олександра. Щодо його «іншої діяльності», багато офіцерів одверто казали, що Траверсе завдає шкоди флотові.
— Тільки вашим старанням, пане міністр, ми завдячуємо щасливим завершенням плавання, — сказав Головнін навмисне голосно. Він помітив: погляд міністра став допитливо-суворим, крижаним, наче якісь секунди Траверсе вивчав капітана, силкуючись розгадати і стриману усмішку, і цю уперту складку поміж бровами. Можливо, він подумав, що, перебуваючи стільки років у плаванні, Головнін не знав, у якому незавидному стані був тоді російський флот. Тим краще… Цей моряк здобув на флоті величезний авторитет, і не зайвим буде наблизити його до себе, принаймні уважно придивитися до нього.
Розпитуючи про рейс, про далекий Кадьяк, Петропавловськ, Манілу, острів св. Єлени, куди заходила «Камчатка» і де тоді саме був ув’язнений Наполеон, міністр зауважив співчутливо:
— Ви, певно, дуже втомилися, капітане… Ну що ж, ви заслужили відпочинок.
— Ні, я не скаржуся, — промовив Головнін. — Я більше нудьгую на березі, а на кораблі я — дома…
— Все ж годі вам мандрувати. Пора навчати молодь.
— Але найкраща школа для молодих моряків — далеке плавання!..
Траверсе не терпів заперечень, зроблених навіть у найчемнішій формі.
— Я думав про вас, капітане, і вирішив. А своїх рішень, як правило, я не міняю. Отже, ви залишаєтесь у Петербурзі… До речі, начальницький пост на кораблі протягом ряду років і відірваність від батьківщини надто привчають до незалежності. А ця незалежність призводить до втрати поняття про справжнє щастя, яке полягає в беззаперечній покорі тим, хто старший чином…