Коли росіян вели в караульне приміщення, капітан Корбет, проводячи їх враженим поглядом, мовив розгублено:
— Може, в мене галюцинація?.. Неймовірно!.. Нечувано!.. Вони не тільки ввійшли у військову бухту, а ще й зажадали салюту…
Аж тепер прийшов він до пам’яті і наказав ударити бойову тривогу. На батареях заметушилась обслуга. Матроси й солдати бігли до берега. Щонайменше п’ятдесят чоловік розмістилося поспішно в шлюпках, і під цією посиленою охороною бравий капітан наказав правити до «Дианы»…
З палуби шлюпа Головнін зацікавлено спостерігав метушню на березі. Він подумав, що готують батареї до салюту. Однак чому ж ціла флотилія прямує тепер до «Дианы»? Пильно вдивляючись в офіцера на передній шлюпці, він упізнав Корбета. Яка зустріч! З цим самим Корбетом Головнін служив в англійському флоті на фрегаті «Сігорс»… Тоді вони були друзями, і Корбет наполегливо запрошував Головніна в гості до своїх рідних, кудись під Норідж…
Можливо, Корбет подумав, що в нього почалась і слухова галюцинація: з палуби російського корабля, — він це виразно чув, — назвали його прізвище!..
— Друже Корбет! — радісно вигукнув Головнін. — Невже не впізнаєте? Яка доля «Сігорса»: плаває він чи пішов на дно?..
Англієць дивився на Головніна виряченими і наче невидющими очима.
— «Сігорс»?.. Який «Сігорс»?..
— Та той, на якому ми разом служили! Я — Головнін…
Чомусь Корбет дуже довго гаявся з відповіддю. Матроси, що його супроводили, тримали зброю напоготів.
— Якій державі належить цей корабель? — спитав, нарешті, Корбет.
— Це — російський шлюп «Диана»…
Корбет обернувся до своїх матросів і щось сказав; ті щосили налягли на весла. Шлюпка помчала до корабля, що стояв віддалік під командорським флагом.
Головніна зовсім спантеличила ця дивна поведінка колишнього приятеля. Він подумав, що, мабуть, на мисі Доброї Надії запроваджено суворий карантин і англійцям заборонено мати стосунки з іноземцями. Але чому ж не повернувся його помічник, Петро Рікорд? Чому Корбет не спитав, звідки і куди йде корабель? Це ж найперше запитання, обов’язкове навіть для капітана холерного або зачумленого судна. Чому, нарешті, Корбет удав, що не впізнає Головніна? Що змінилося в світі? Невже війна?..
Хоч і були в англійських газетах тривожні звістки, Головнін не думав, що війна може вибухнути так швидко. Газети щоденно вигадували сенсації, однак того дня, коли «Диана» покидала рейд у Портсмуті, російський фрегат «Поспешный» ще залишався гостювати в цьому англійському порту. Здавалося б, кому як не командирові «Поспешного» слід було відійти якнайшвидше: в трюмах фрегата переховувалися золоті й срібні злитки на суму понад два мільйони карбованців… Але командир фрегата не діставав наказу негайно вийти в Кронштадт… Крім того, в Портсмуті було відомо, що ескадра віце-адмірала Сенявіна, яка діяла в Середземному морі і перебувала тоді в Гібралтарі, ішла в Англію… Якби воєнні дії між Англією і Росією справді передбачалися, хіба повів би Сенявін свої кораблі в англійський порт?
Чи міг Головнін знати про те, що приблизно за місяць до його відплиття з Кронштадта десь на ріці Німані, неподалік від міста Тільзіта, Олександр І зустрівся з Наполеоном і довго розмовляв з ним секретно?
Здавалося б, ця зустріч не стосувалась рейсу «Дианы». Але в ті дні, коли капітан «Дианы» оббивав пороги російського посольства в Лондоні, клопочучись про забезпечення шлюпа провізією, в посольстві вже лаштували чемодани. І ніхто не сказав Головніну про близьку небезпеку, яка загрожувала екіпажеві його корабля в англійському порту.
Восени російський посол виїхав з Лондона. Уряд Олександра І оголосив «декларацію про розрив між Росією і Англією…»
У Портсмуті на фрегат «Поспешный» і на російський транспорт «Вильгельмину» прибули англійські озброєні чиновники і заявили, що обидва кораблі з їхніми вантажами конфісковано, а особовий склад перебуватиме на становищі військовополонених… Так дорого коштувало Росії й її морякам байдуже мовчання посольства.
Дев’яносто три дні «Диана» була під парусами. Єдиний пункт, де шлюп поповнював запаси, — місто Ностра Сеньйора дель Дестерро на острові св. Катерини, — був такий глухий закуток, що годі було й сподіватися почути тут якісь вісті про події в Європі. Португальський губернатор острова і сам задовольнявся газетами піврічної давнини… Прямуючи до Саймонс-бея, Головнін був певен, що веде свій корабель в колонію дружньої держави. А тепер доводилось тільки чекати роз’яснення причин такої ворожої зустрічі…