Артур все знав. Йому також було відомо, що лагідність і доброта Забраницького завели його в поважні клопоти, і фірма знаходилася на краю втрати фінансової ліквідності. Він потребував ін'єкції готівки, а зі всіх потенційних інвесторів Москаль пропонував її найбільше і найшвидше.
Також і на найлегших умовах, принаймні на перший погляд.
План перехвату підприємства був в однаковій мірі простим і ефективним. Після підписання контракту Забраницький повинен був стати тільки номінальним, почесним головою, позбавленим будь-якої реальної влади. Нездатним протистояти вже запланованому розподілу та подальшому продажу його холдингу, на який вже нагострили зуби декілька значно більших корпорацій.
Як сам Іван Владиславович, як і вся його сімейка з племінниками, що до цього часу займали посади в фірмі, повинні були протягом місяця бути замінені кваліфікованими, особисто відібраними Артуром кадрами. Все вже було підготоване і домовлено. Достатньо було тільки підписати.
А зараз ці дурні мусили щось винюхати і почали виставляти умови.
Це все несуттєве, Микола Матвійович. Лічаться виключно факти і цифри.
- Миколо Матвійович, все це не є суттєвим. – Артур зневажливо махнув рукою, посміхаючись молодому юристові, який при цьому здригнувся. – Лічаться виключно факти і цифри, тому будемо триматися цього. Контракт залишається незмінним відносно того, що ми вже встановили.
Той відповів посмішкою, але його погляд залишався гострим: слова не подіяли, він не дозволив себе залякати з першого ж разу.
- На жаль, це неможливо. Пропоновані вашою стороною записи можуть бути використані для виключення мого клієнта як особи, яка приймає рішення, на що ми не можемо дозволити.
- Не розумію, що ви маєте на увазі? – хитнув головою Артур.
- Тим краще тоді. Ми пропонуємо записи, яки представили в коментарях.
- Про це не може й бути мови.
- Тоді контракту ми не маємо.
Забраницький неспокійно поворухнувся, нахилився до юриста і щось прошепотів на вухо. Той покрутив головою і щось відповів. Артур дивився на все це спокійно, чекаючи. Він знав, що ті, раніше чи пізніше, піддадуться.
Іване Владиславовичу, подумайте про власних дітей і онуків. Про їхнє щасливе майбутнє,яке ви для них збудуєте.
- Іване Владиславовичу, подумайте про своїх дітей. Подумайте про… - почав Артур, але перервав.
Він спам'ятав фотографії, які раніше зібрала для нього господарча розвідка: Забраницький з своїми дітьми, оточений громадкою онуків. Перед будинком, навкруги нього веселі обличчя малюків, що вірять дідові. Якого цілують в щоки відразу три невістки. І кохана донька.
Ідеальна сім'я. Найслабший, найчутливіший пункт, в який належало бити, щоб вирвати у дідугана доробок всього його життя.
Подумайте про власних дітей і онуків. Про їх щасливе майбутнє, яке ви для них збудуєте.
- Іване Владиславовичу, подумайте про власних дітей і онуків. Невже ви бажаєте, щоб чужа людина увійшла у вашу сімейну фірму?
Здивований Забраницький заморгав. Не менше здивований юрист стрілив очами в бік, на фінансиста, який ледь помітно знизав плечима.
Дурень, що ти робиш?
- Артуре Вікторовичу, але ж контракт передбачав вашу фінансову участь в проекті? – несміло відізвався заступник і єдиний зять Забраницького.
- Так.
Ті, що сиділи по іншій стороні столу, обмінялися поглядами.
Ідіот, вони вже готові це підписати! Ще трохи, і вони піддадуться!
- Чи маємо ми через це розуміти, що ви поділяєте наші сумніви щодо пропонованих… еее… вами самими записів?
Підпиши! Підпиши, дурень!
- Я поділяю вашу турботу про сім'ю, - невиразно, начебто вуста не бажали йог слухатися, відповів Артур.
Підпиши!
- Тільки яким чином це перекладається на наші перемовини?
Підпиши!...
Артур не відповів. Замість цього він піднявся з-за столу. Застібнув ґудзик піджака. Кивнув Забраницькому і на негнучких ногах рушив до виходу.
☭
Ідіот! Дурень! Жалюгідний боягуз! І чого це ти наробив! Ми вже мали їх в жмені, а ти…
- Я зробив те, що належало зробити, - буркнув Артур, дивлячись на світла будинків та комплексів Москви, що пролітали за вікном автомобіля.
Сергій, який сидів за кермом, занепокоєно зиркнув в дзеркальце. Броньоване скло в значній мірі глушила звук, але він мусив помітити рух, коли його шеф вдарив кулаком в шкіряну оббивку.