- Ну, і він не встиг, той телефон сам задзвонив. Він відповів і спочатку зблід, це навіть я бачив, а потім зробився якби сірим. Коли скінчив розмовляти, наказав мені затриматися, так що я зупинився. Як раз був якийсь парк чи сквер, то я включив аварійні і зупинився. Він вийшов, то і я за ним, але він наказав мені повернутися до машини. А сам сів на лавочці і плакав.
- Плакав?
- Саме так, високий суд! То я до нього вийшов, бо якось так… ну, не по-людськи воно, як хтось плаче, а людина сидить. Я сів поряд, а він до мене…
- Продовжуйте.
- Притулився до мене, високий суд.
- Спокійно, спокійно. Прошу дотримуватися спокою в залі! Продовжуйте, свідок.
- Притулився, високий суд! Тут ніякого стиду, коли один чоловік утішає іншого чоловіка. Особливо, коли у того син повісився.
- Свідок знав вже раніше, що у Артура Вікторовича був ще і син?
- Н-ні… чи то здогадувався, хоча він про це ніколи не говорив.
- Так свідок знав чи ні?
- Так, високий суд, я знав. Але не знав, що у його сина були проблеми з психікою.
- Звідкіля свідок посів такі ввідомості?
- Він сам мені тоді казав, високий суд. Це значить, це я так зрозумів з того, що він казав. Що у його сина були якісь проблеми, а він попереднього дня подзвонив. І як син його почув, то впав в депресію, чи якось так. В будь-якому разі, що йому зробилося гірше. А потім, начебто, дочка йому по телефону сказала, що то його вина, бо якби не він, то все було б в порядку…
- Нехай свідок продовжує.
- І тоді раптом він змінився обличчям, високий суд. Якби почув якийсь голос… І почав відповідати, щось казати і кричати.
- Сам собі?
- Н-ні… Скоріше за все, ні. Це означає, що нікого,крім мене, з ним не було, але він не до себе кричав. Скоріше, в якусь пустоту. Потім витягнув телефон і задзвонив до дружини… це значить, до минулої дружини.
- Свідок може ствердити це з усією певністю?
- Пробачте, високий суд, ні. Але розмовляв по-польськи, так що, хіба, до дружини, бо з панночкою Агатою то він би російською балакав. Я на бік відійшов, щоб не було так, нібито я підслуховую. Я польську мову частково розумію, так що… Ну, було б незручно якось.
- І як довго тривала та розмова?
- Довго. Хвилин, може, десять? П'ятнадцять? Він часами голос підносив, в інших випадках шепотів в слухавку. А потім вона відключилася.
- Звідки свідкові це відомо?
- Ну… бо я бачив, що він ще щось говорив, а потім так голову від слухавки відсунув, якби хтось телефон кинув. І все. Потім сказав: "Пішли, Серьожа", ну ми і поїхали.
- Продовжуйте,будь ласка.
- Коротше, їхали ми через місто, пробки були великі, так що ми зупинялися і стояли, і я дивився часом в дзеркальце, що Бат… значить, що Артур Вікторович робить. А він все говорив, якби сам собі. Хоча ж я вважаю, що скоріше розмовляв.
- З кимось конкретним?
- Ні, високий суд, він часто сам з собою розмовляв. Якби у нього був хтось, з ким розмовляв, бо і питання задавав, часом посміхався. Якби я не знав, що там з ним нікого немає, то міг би присягтись часом…
- Свідок пам'ятає, що він і так зізнається під присягою?
- Так точно, високий суд. Так ось, розмовляв він з собою, а потім, коли ми через Москву-ріку переїжджали, то він наказав мені зупинитися, а сам вийшов.
- Вийшов? На мості?
- Так, високий суд. Я зупинився на аварійних, а він наказав почекати і вийшов, підійшов до огорожі і хіба ще поговорив сам з собою. Жестикулював, головою крутив, кулаками загрожував… А потім щось викинув у річку.
- Чи свідок може бути більш чітким в своїх висловлюваннях?
- То, нібито, була авторучка, високий суд.
- Авторучка?
- Так, авторучка, його найулюбленіша. Він завжди носив її з собою, мабуть і спав разом, коли та лежала на шафці поряд. Навіть до бані забирав, у футлярі. І власне її викинув до ріки, взяв такий широкий замах, і я тільки й побачив, як блиснуло.
- І потім?...
- Потім ми поїхали далі, але Артур Вікторович вже не відзивався, тільки сидів і дивився у вікно. Якби якийсь погашений, не свій. Ну зовсім на себе не схожий. Коли доїхали додому, то сказав, щоб йому ніхто не перешкоджав, а сам пішов до свого кабінету.
- Продовжуйте, будь ласка.
- Ну от, сидів я на низу, вечеряв, бо то ж тяжко цілий день голодним – і тоді почув постріл. Один, поодинокий постріл, а потім тиша. Така страшна, дзвеняча тиша в цілому будинку… І так я почув, що там нікого, окрім мене, немає, що мені аж страшно зробилося, високий суд.
- Що виказала балістична експертиза?
- Поодиноке поранення голови, високий суд. Вхідний отвір на висоті правої скроні, сліди обсмолення вказують на постріл з близької відстані. Кут входу і виходу кулі неспростовно свідчать про самогубство.
- Протестую, високий суд! Формулювання "неспростовно свідчать" не є загально прийнятим.