Поступово, але невідворотно, назріває грандіозний конфлікт з Китаєм за Сибір і якщо Росія десятки років не могла дати собі раду з мініатюрною Чечнею, то що вже говорити за Китай…
Ще в жодній битві сам на сам Росія не перемогла Україну, а, навпаки, неодноразово була бита під Оршою, Клушино, Москвою, Конотопом, Чудновим. Ось чому для уярмлення України, щоб роз'єднати і розцементувати український народ вона постійно вносить в його середовище то омосковлену православну ідею (XVII ст.), то імперську (XVIII-IXX ст.), то ідею соціальної рівності та інтернаціоналізму (ХХ ст.), породжуючи тим самим мільйони обдурених Пушкарів, Кочубеїв, Безбородьків, Петровських, Криленків, Коцюбинських, Дибенків, Боженків, Щаденків та їм подібних.
Тепер на щит взята наскрізь фальшива ідея етнічного братерства, «спільної» історії, культури і мови, сподіваючись на те, що в черговий раз вона породить мільйони «левченків», які своїми власними руками знову заведуть Україну в імперське стійло.
Тому українцям як ніколи треба бути пильними, так як на брутальній фальші про спільну Русь їх знову намагається надурити монгол з «роскосыми и жадными глазами» і як звичайне гарматне м'ясо кинути на будівництво своєї «Великої Монгольської Стіни» від Китаю. Можна тільки собі уявити скільки мільйонів українських черепів і кісток буде потрібно їй для цього.
Святослав Семенюк, історик
Однією чи не найголовнішою з багатьох московських вигадок є походження московського народу. Адже, походження великою мірою впливає на духовність народу. А духовність є вирішальним чинником, бо «Дух животворить», тобто творить життя, в т.ч. й матеріальне. Генетика вчить, що людина успадковує від предків не лише фізичні властивості, а й духовні. Щоб пізнати духовність народу, треба вивчити його походження та природні й господарські умови, за яких він розвивався упродовж кількох десятків поколінь.
Прапредки теперішніх москвинів – угро-фінни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець XI ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь. чухна, вєсь, пєрмь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, ерзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м'ясо і сиру рибу, не знали рільництва.
Того самого часу (XI ст.), за свідченням чужинців, Київ був. культурніший і багатший за Париж та Лондон. Пра-Україна мала жваві торговельні та культурні зв'язки з усім культурним світом – Грецією, Малою Азією, Індією ще тисячу років до н.е. У північній Московщині носили ще й у XX ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому. Московський археолог А. Спіцин пише, що слов'янських могил до X ст. не знайдено ніде в Московщині. Московський історик М. Покровський стверджує: «В жилах московського народу тече щонайменше 80% фінно-татарської крові». На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилися без сліду в угро-фінському морі.
Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщини більшість географічних назв – надто озер, річок – фінські. Навіть назва столиці фінська. «Москва» у фінській мові означає «каламутна вода». Тих угро-фіннів підбив у X ст. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили нею прислані з Києва воєводи з військом та державними урядовцями. Київський митрополит висилав сюди місіонерів навертати предків теперішніх москвинів на християнську віру та будувати церкви і монастирі. Багатьох тих українських місіонерів москвини повбивали. Київські місіонери вишколювали прамосквинів – угро-фіннів на священиків. Київські воєводи призначали ватажків угро-фінських племен па урядові посади. Так помалу почала цивілізуватися верхівка московського народу. Нащадки ж київських цивілізаторів одружувалися з тими, дещо поцивілізованими, угро-фіннами. Їхні діти розмовляли староукраїнською мовою, засміченою угро-фінськими словами. Загал народу залишався суто угро-фінським. Навіть у XIX столітті лише за 80 км від Москви були села, де люди не знали московської мови. У східній частині Московщини були цілі повіти таких сіл.