Дуже промовистим для соціолога є той факт, що московсько-українські шлюби були лише серед інтелігенції та напівінтелігенції. Український же простий народ, надто селяни, інстинктивно уникали шлюбу з москвинами. Вони бридилися всім московським. Коли московський уряд привіз із Московщини в XVIII-XIX ст. сотні тисяч москвинів і оселив їх в Україні окремими селами поміж українськими, за кількасот років там не було московсько-українських шлюбів. Українські села, узброївшись сокирами, вилами, виганяли 1917 р. з України такі московські села, хоч москволюбний уряд УНР боронив тих зайд. Так само і московські «деревни» виганяли з Московщини (Саратовщини) тамтешні українські села. Московський уряд не боронив тих українців, навпаки – сам виганяв. Московський уряд, заселюючи Сибір, розміщував упереміш москвинів і українців, щоб створився «единый русский " народ (як бачимо, ідею «единый советский народ» позичила московська «демократія» у своєї аристократії. Лише аристократія була чесніша: казала відверто «русский», а не ховалася за личиною «советский»). За кілька років українці скупчувалися на одному боці села, а москвини – на протилежному. Звичайно на суміжних між двома народами територіях утворюються говірки з мішаних двох мов. Наприклад, українці на суміжжі польському, білоруському, словацькому мають мішані говірки. Але на московському, як ножем відтята, відрубність, ані натяку на змикання мов. На московсько-українському суміжжі українські села і московські «деревни» були двома цілковито протилежними світами фізично і духовно. Між ними не згасала взаємна неприязнь, ворожнеча. Так саме життя довело не лише непримиренну різницю, але й протиставність народів московського й українського.
Свій назбираний століттями життєвий досвід народ висловлює у приказках та приповідках. Український народ каже: «На базарі не було людей, а самі жиди та москалі». Є сотні подібних приказок. У т.зв. УРСР видано велику збірку українських і «українських» приказок. Московська влада не дозволила надрукувати там жодної протимосковської.
Та не лише український народ, а й чужинці, які пізнали духовність московського народу, говорять те саме. Французький історик Ю.Міхелет зауважує: «Москвин не має найвартнішого, що має людина – це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури. Отже, москвини не є ще людськими істотами».
Зрештою, і самі москвини зізнаються, що... «Ми, москвини, ані східний, ані західний народ; ми – якась нісенітниця» (О. Розанов).
Павло Штепа,
з книги «Московство, його походження, зміст, форми й історична тяглість», 1968 р., Торонто, Канада
1238 – напад монголо-татарів на українські історико-етнічні землі. Початок загарбання України-Русі.
1246 – створення монголами на противагу Київському та Володимиро-Суздальському князівствам слухняного і повністю залежного від них Московського князівства на чолі з Михайлом Ярославичем (1246-1248).
1301 – приєднання до Московського князівства Коломни.
1302 – приєднання до Московського князівства Переяслава.
1303 – приєднання до Московського князівства Можайська.
1328 – приєднання монголами до Москви Володимирського князівства і надання ханом Узбеком Івану Калиті титулу великого князя.
1392 – приєднання до Великого Московського князівства Суздальської землі.
1463 – приєднання до Великого Московського князівства Ярославської землі.
1478 – розгром Новгородської республіки та окупація Москвою історично української Новгородської землі.
1480 – добровільна і цілком свідома передача ханом Ахматом усієї повноти своєї влади Москві як найбільш надійному та дієвому механізму встановлення монгольських методів панування над усіма землями України-Русі.
1485 – ліквідація московитами Тверського князівства.
1490 – заява Івана ІІІ про свої претензії на титул «государя всея Русі», тобто на право окупації Москвою усіх без виключення земель України-Русі.
1510 – окупація Великим Московським князівством давніх українських історичних земель на Псковщині.