Звільни, Брамнику... від чужих і своїх. І дай мені нарешті дихнути без жодної думки.
Щоб стало порожньо-порожньо.
Отак.
Без нікого.
...Я все одно насправді ніколи їх не боялася, як нікого в житті й не любила.
Лиш опиралася.
Вони, може, про це й не здогадувалися.
Але я нічого їм не забуду.
Навіть — на Тому Світі.