– Як буде з Аляскою? – завертівся на худому задку «генералісимус Суворов».
– Ми завжди готові стати на захист тамтешнього російськомовного населення, – не змигнувши (а може, змигнувши) оком, чітко й вичерпно сказав Чорна Панчоха.
– Не сміти забувати про Аляску! – вереснув «Суворов».
– Замальчі! Ду, шайсепер мудак! – гримнула на «генералісимуса» німецькомовна «Катерина Друга».
При цьому «Ленін» досить зловтішне захихотів, у той час як «Анатолій Іванович» (Анатолій Іванович?) закликав президію до послуху.
– Аляска Аляскою, – втрутився всепроникливий «Дзержинський», – але щойно ви сказали прецікаву фразу:«… ми дещо зберігаємо за собою». Що мається на увазі?
– Майбутнє, – відповів Чорна Панчоха. – Зберігаємо за собою не так розшматоване тіло, як окремі життєздатні органи. Зберігаємо певні кабінети, комітети, утворення. Зберігаємо певну вертикальність у їхніх стосунках. І великий природний потяг до зростання, розмноження, відтворення. Найсмішніше, що ці органи (голови, руки, ноги, яйця) зненацька почнуть діяти в інтересах незалежних республік.
– Спгавді? – зацікавився «Ленін».
– У тому й сіль, що ні, – підтвердив його сумніви рот доповідача. – Насправді вони готуватимуть наше майбутнє. На чолі новоспечених, пардон, незалежних урядів виникнуть апробовані нами і нами ж призначені виконавці. Хаос породжуватиме хаос. Там, де це неможливо, до влади прийдуть просто виб(…)ки. Або політичні проститутки, Володимире Іллічу. Або, зрештою, просто нікчеми. Усе потоне в сірятині. В нудоті. В підлості. Велика ентропійна хвиля, що розірвала Велику Імперію, рознесе вщент і незалежні, перепрошую, державки. Усе це виглядатиме надто карикатурно, ці призначені нами президенти, ці закуплені нами парламенти. Ці прикордонні конфлікти шиїтів із сунітами, католиків з кришнаїтами, а православних із дзен-буддистами. Ці героїчні спроби західних банкірів навчити божевільних свободі. Ці голодні міжусобиці, бунти і страйки. Ця індустрія церков і борделів. Великий непотріб указів, конституцій та декларацій. І тотальний смітник, ні, багато незалежних смітників на чолі з недолугими маріонетками. Ось – наша програма дій. Дедалі частіше й частіше озиратимуться народи назад. І бачитимуть у своїх обманутих візіях Велику Державу – космічну, вогнисту, широку, тисячолітню. Дедалі гірше й гірше виглядатиме у порівнянні з нею ота, дозвольте, незалежність. Сама Ідея чогось подібного виявиться навіки…
– Обісраною, – підказав «Іван Грозний».
– Дякую, щось подібне і я хотів сказати, – чемно погодився доповідач. – І тоді всі вони – я маю на увазі народи – знову захочуть її, Держави. Адже все втікатиме, як морський пісок. Адже все валитиметься. Великий звіринець запанує навколо! І жодного іншого вибору! При цьому я маю на увазі вже не так політичний, економічний, як моральний вибір.
Злива оплесків затопила зал.
– А як буде з Польщею та Фінляндією? – вискочив «Суворов» після того, як оплески вщухли.
– Замальчі, старий дурной копф! – розлютилася «Катерина Друга».
«Суворов» поцілував їй руку, оскільки сидів поруч. Спітнілу, вкриту ластовинням і пудрою, руку ясної імператриці.
– Усе буде гаразд, – запевняв доповідач. – Польщу ми зробимо полігоном від моря до моря, а Фінляндію заллємо горілкою. Ми скасуємо їхній сухий закон як такий, що суперечить правам людини!
Усі знову заплескали. «Ленін», дрібно хихочучи, витяг з кишені камізельки механічну мишку і пустив її бігти по столу президії. Гучно ляпаючи долонею, сам же її і впіймав і тут-таки скрутив іграшкову голову. Зрештою, мишка могла бути й живою.
– Це буде наше останнє й довічне воскресіння, – знову заговорив Чорна Панчоха, перекриваючи хвилю оплесків та ентузіазму – Відрубані руки і ноги знову зростуться в єдине ціле. Ідея, тьху, незалежності потерпить глобальний крах і прирівняється у людській свідомості до фашизму чи навіть до сексуальних збочень. Заборонений плід Імперії всім припаде до смаку. Мільйони людей тільки й чекають, щоб їх проголосили рабами. Щоб їх повели на будівництво пірамід, каналів, великих мурів і великих мостів. Тільки в Імперії людська одиниця знаходить сенс у своєму існуванні. Адже будь-яка Імперія – це велика мета. Тисячолітня Мета. Це підкорення світу, це комунізм, це безсмертя мумій у мавзолеях. Це сяйво сонць і правителів. Це вежа, яку будують десять тисяч років. Це сила армій, це спалення відьом, це рух народів, постійний та об'єднавчий. Це велике злягання народів, це поглинання менших більшими, слабших сильнішими. Це пам'ятники і міфи, це ріки, повернуті всмак це торжество психіатрів, патологоанатомів, птахоловів…
– А як буде з Францією? – в черговий раз вискочив “Суворов”
– Казьоль! – заскрипіла «Катерина Друга».
«Суворов» інтимно обійняв її за талію, що було добре видно навіть з останнього ряду.
– У Францію ми переїдемо жити, – запевнив доповідач, – П'яти– і шестикімнатні помешкання з лоджіями в Парижі, Марселі й Ніцці отримають представники найвищого ґатунку, зокрема учасники сьогоднішнього симпозіуму.
– Куди подіти французів? – крізь оплески долетіло з амфітеатру.
– Депортуємо в пустелю Гобі, – не поліз за словом у кишеню Чорна Панчоха. – Можу принагідне зупинитися на проблемі депортацій, оскільки це буде чи не найважливішим чинником нашої внутрішньої, е-е, зовнішньої політики.