Страждання татарського народу впродовж десятиріч не бралися до уваги. Не цікавили вони нікого: ні московських бонз, ні совєтологів на Заході. Лише з отриманням незалежності Україна повернулася обличчям до кримськотатарського населення. Зрештою, вільна незалежна Україна принесла усім національним меншинам, в тому числі татарам, свободу. Росіяни, поляки, болгари, німці, вірмени, євреї, угорці, чехи та інші етноси були зрівняні у правах конституцією, іншими законодавчими нормами9. Роз’яснилося, розвиднілося… та не зовсім, бо далі в Криму Москва культивує шовінізм, расизм, ненависть до усіх етносів, окрім росіян, бо далі в Криму, безпардонно втручаючись в інтереси сусідньої їй держави, Москва безцеремонно веде антиукраїнську пропаганду.
Дії сучасної Москви нагадують дії фашистського Берліна напередодні 1939 р.: тоді безпардонно поширювалися ідеї про армійське месіанство, тепер «месіанство московське» багатьом затуманює розум.
Послухаймо, вчитаймося в слова фюрера Гітлера, мовлені з арійською відвертістю 22 липня 1942 р. у «Вервольфі» — його ставці в районі Вінниці, де цинізм, садизм, відверта ненависть до слов’янства поєдналися, а на практиці реалізовувалися в масовому знищенні людей, що працювали над спорудженням «вовчого лігва», справді вовчого, бо масові вбивства безневинних були основою системи біснуватого… Отже, цинічно відверто 22 липня 1942 р. пролунали слова Гітлера якраз у «Вервольфі»: «Надзвичайно важливо стежити за тим, щоб будь-яким чином не пробудити у місцевому населенні почуття власної гідності. Тут належить бути особливо обачним, адже саме її повна відсутність і є однією з головних передумов нашої роботи». І далі з тим самим цинізмом, неприхованою ненавистю: «Ми зацікавлені в тому, щоб ці росіяни чи так звані українці не надто сильно розмножувалися…»10.
У Сталіна були однакові з Гітлером засади цинізму: він сам особисто стежив, аби в українства знищити «почуття власної гідності», прищепити почуття меншовартості, виховати рабське запобігання перед величчю Москви. Фактично народ привчали до феодальної покори: авторитарне слово з Москви у будь-якій ділянці реального життя виглядало як слово безапеляційно істинне. Потім достойні учні, послідовні сталіністи-практики придумали теорії про «єдиний радянський народ», і треба було пережити націям цю брехню! А нинішні політикани-циніки та дехто в Україні спекулюють на московських почуттях державної двомовності, московській потребі прозорих кордонів (читай: контрабанди, протизаконної міграції)… циніки, політичні авантюристи, лицедії з провінційних театрів, дзюганови-симоненки: що гірші для них справи в нашому домі, то більший вереск зчиняють: «ми за соціальну справедливість». Плачуть вони, звісна річ, за традиціями гулагів, обманюють більшовицькими гаслами про соціальну «рівність і справедливість». Як оскомина їм — незалежна, вільна, щаслива, соціально рівна Україна!
Сьогодні лунають волання шовіністів про насильницьку українізацію в нашій державі, ведеться войовнича наступальна пропаганда проти суверенітету України в ім’я «етнічної російської карти», різні підозрілого типу товариства, організації здійснюють розкол суспільства, що аргументовано довів А. Погрібний у статті «Чи браття «братья славяне?», стверджуючи, що «українські товариства на російській землі, як і національне відродження українців у самій Україні — неприпустимо… перші ж кроки у напрямкові все ще відсутньої на сьогодні допомоги українцям у Росії — це державна небезпека, це — сепаратизм»11. Політики різного рівня в ім’я своїх амбіцій, з розрахунком на майбутні вибори до Верховної Ради України розколюють суспільство, брехливими заявами провокують неспокій у державі, фактично виступаючи зачинателями дестабілізації в регіонах, відверто ігноруючи Конституцію й закони України.