«28.Х.91 р.
У нас тут повне відокремлення, тобто Самостійність, хочуть кордони закрити на замок й поставити людину з пістолетом. Будемо обирати свого Президента. Ти ж знаєш нашу маму […] лається на весь голос. Я сиджу на кухні, читаю газети, а вона так кричить, мені усе чути. Особливо, коли виступають кандидати у Президенти. Особливо вона лютує стосовно Чорновола. Вона його терпіти не може. У, Чорний віл, кричить, бандера недобита! Куди ти лізеш?! Він у тюрмах сидів, кричить, куди його там у Президенти?! Повилазили з усіх щілин! І плює в телевізор»9.
«25.V.92 р.
Ми тобі писали, що у нас з 1 листопада ввели в обіг купони. Місцеві дотепники почали розшифровувати це слово так: комуністи України продовжують обманювати народ. Все одно в уряді України в основному колишні комуністи, які дуже швидко перебудувалися і перефарбувалися. У нас їх називають «комуняками»10.
«24.IХ.92 р.
Ти ж знаєш, вони тут усі їздять в Польщу і Румунію, везуть електротовари і ще багато іншого , усе це там продають і привозять гарні долари»11.
«28.VII.93 р.
Продукти в магазинах дорожчають з кожним днем. Кінець цьому колись буде чи ні? Напевно, скоро, як у Польщі або в Італії, будуть мільйони. [...]
Ось який віршик склали на українських депутатів. Я їх називаю не демократи,а «дерьмократи».Адже кожен лізе туди тільки з метою поживитися, а на народ їм наплювати. На народ завжди усім наплювати, тільки виїжджають на його спині. І кожний з них, виходячи на трибуну, обов’язково проголошує: «Слава Україні!»
Це не важко, щоб сказати:
«Слава Україні!»
Працювати не хотять,
Тільки п’ють, як свині»12.
«29.ХII.93 р.
Хохли все лаялися, говорили, ось будемо жити окремо, у нас буде повно цукру. Росія ніби відібрала у них увесь цукор. Тепер відокремилися, живуть самостійно, а цукру, як і раніше, нема.
[...] Через економію електрики тимчасово не працюють лазні, пральні, перукарні. У Червонограді уже почали на ніч вимикати світло в будинках»13.
«11.III.94 р.
Ти, напевно, тепер через дорожнечу транспорту у гості не дуже-то наїздишся? Ось що понаробляли!»14
«2.VII.94 р.
Мама сидить тепер як на голках, боїться, що почнеться бійка. Хоче в Росію. Правда, поки тут усе тихо»15.
«15.V.95 р.
Так багато одержав привітань батько до 50-річчя Перемоги. І з Уфи, і від вас. Тільки тут, у Львівській обл., цей день ніяк не відзначається, бо 8-го числа вони відзначали день скорботи за вбитими бандерами і солдатами УПА. А 9-го для них свята нема, вони його не визнають, вважають нас, усіх росіян і усю російську армію окупантами. [...]
У нас тепер дуже популярною стала пісенька, її часто навіть передають по радіо: «Бачите, плачу: хліп, хліп, дайте на хліб».Дожилися! Зате «незалежна» Україна. Усюди такий кавардак, непорядок, просто жах. Молодь постійно їздить на заробітки то до Німеччини, то до Польщі, то до Росії. Привозять по 150–200 доларів […]. Ось яке життя настало — не віриться, що усе це відбувається у нас і з нами. Ціни такі високі, що не вкладається в голові. Я з цими нулями просто путаюся»16.
«4.III.96 р.
По телевізору нічого про Росію не передають, гонять багатосюжетні закордонні фільми. Ось мама і засумувала за батьківщиною. У Терпонільскій обл. ОРТ показують, у Прикарпатській показують, тільки у нас у Львівській не показують. 8-ме березня і 1-ше травня відмінили, зняли усі пам’ятники Ленінові. Поміняли усі назви вулиць. У Червонограді і у Львові є навіть вулиці Степана Бандери і Джохара Дудаєва — вони для них національні герої [...]. Що роблять з народом. Ото насправувалися Єльцин і Кравчук. Скоро мають запровадити якусь гривну»17.
Чи не є епістолярій старих людей з донькою — епістолярій без коментарів — отим красномовним виразом ідеї, якою перейнята з того самого журналу стаття «Граждане, неграждане и фарисеи» Ф. Наріци: «Розпалювання ворожнечі і ненависті між народами — крок не тільки аморальний, але й за існуючим кодексом кримінальний»18?! У тлумаченні Ф. Наріци мова йде про те, як сучасна Латвія «розділена на «громадян» і «негромадян», простою мовою «негрів». Негри — це біля півмільйона російськомовних постійних жителів Латвії»19.
Я далекий, щоб мати моральне право втручатися у справи литовські, латвійські, естонські, хоча демократичними процесами Литви, Латвії, Естонії я щиро був захоплений як громадянин: у цих країнах передусім подбали про порядок і добробут. Звичайно, українські справи, шлях долання старих стереотипів і формування нових громадянських цінностей в Україні Оленою Лактіоновою викривлені і спотворені через форму так званої «нейтральної» подачі листування. Віє від них модним сьогодні у Росії стереотипом «розпалювання ворожнечі і ненависті…» тощо, і це прижилося рясно на сторінках новітньої російської преси. Ніякої правди, жодного об’єктивізму… На вороному коні галопує шовіністична пропаганда і агітація. У білій фаті хизується агресія типу «в Індійському океані стати військовим чоботом».