…Чорнобильська смертоносна біда, що чорними крильми нависла над екологічним майбутнім України та й не лише над нею, а й над усім світом, — теж з волі Москви! Експерименти, що робилися в реакторі четвертого блоку Чорнобиля, не матимуть виправдання перед судом часу. Бо невігласи-вчені ще раз підтвердили неуцтвом і готовністю прислужувати доморощеним політикам, що наука, яка не керується гуманними почуттями, обертається у велике зло проти людства. Московські невігласи винесли собі вирок на вічні часи перед чесним поглядом народжених і ненароджених. Адже вони винні, що скоїли зло, яке костомахою розгулює по Україні, зараженій ядерним зіллям. Тож пам’ятаймо про героїв, що в Чорнобилі першими загинули від радіації, — це Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Віктор Кибенок, Володимир Правик, Микола Титенок, Володимир Тищура! Вони — лицарі Честі!
Болі Чорнобиля не повинні забуватися! Хай вічно вони лунають дзвонами тривоги — як дзвони Хіросіми! Бо ті, що живуть у зоні впливу реактора Чорнобиля, і ті, що поза його впливом, забудькуваті, не пам’ятають сьогодні, що через повітря щороку проносяться вихори хвороб і смертей. Ми з кожним роком втрачаємо імунітет, легковажно забуваючи, що багато біди в Чорнобилі натворили санкціоновані Москвою вчені і політики.
_______________
1 Гордин Я. Кавказ: земля и кровь // Звезда. — 1998. —№ 10. — С. 171.
2 Бурляев Н., Орлов В. Пушкин. Киноповесть // Роман-газета. — 1998. — № 18. — С. 11.
3 Там само. — С. 18.
4 Там само.
5 Солоухин В. Чаша // Роман-газета. — 1998. — № 6. — С. 56.
6 Там само.
7 Дедков И. «А я говорю вслух: конца света не будет…» // Новый мир. — 1999. — № 9. — С. 153.
8 Там само. — С. 154.
9 Никольский С. Россия, год 2000 // Октябрь. — 1996. — № 1. — С. 159.
10 Дзерасов С. Что же с нами происходит? // Октябрь. — 1996. — № 8. — С. 159.
11 Тихонов В. Я давний убежденный «рыночник» // Октябрь. — 1996. — № 11. — С. 136–137.
12 Курицын В. Жизнь Клима Самгина. Том первый. Краснопилля + Киев. Июль-98 // Октябрь. — 1998. — № 10. — С. 184–187.
13 Мерейдер Ю. В традициях христианского персонализма // Новый мир. — 1999. — № 1. — С 221.
14 Кантор В. Лишенные наследства. К проблеме смены поколений в России // Октябрь. — 1996. — № 10. — С 170.
15 Щердаков В. По законам нравственности // Октябрь. — 1996. — № 6. — С. 141–142.
16 Там само. — С. 153.
НЕ ЗГУБІМО СВОЮ ШАПКУ МОНОМАХА!
Дайте спокій з царською шапкою Мономаха, будьте розважливі і мудрі! Одні: з Москви заберімо шапку Мономаха! Другі: нема там тієї шапки! Треті: шапкою Мономаха Москва приховує свою історичну ницість (король голий!). Четверті: ось в Ярославлі поставили пам’ятник київському князеві Ярославові Мудрому. П’яті (для підсилення): іще хай ставлять генералам Вашингтону, Болівару, Свободі, Тіто, князю Понятовському, Дубчеку (якому кадебісти вибивали зуби 1968 р. в Ужгороді для увічнення в Празі ідеї більшовицької державності). Поставимо на московських просторах монументи: вони — усі з легалізованих російських «революційно-демократичних» рухів!
То котра шапка Мономаха наша? Великодержавна, імперська, народам ненависна, загарбницька, злодійська, з двоголовим орлом — від Атлантики до Тихого і від Льодовитого до Індійського? Яка та шапка? Що Шевченка скувала на десять каторжних літ? Що мучила Грабовського? Що «ствердила» під «захистом» автоматів НКВС повоєнний «духовний» собор, викатрупила дощенту усю українську духовну еліту, замучила усіх екзархів, осквернила, розікрала усі духовні святині, реліквії, оголила церкви, з соборів влаштувала стайні, комори, стодоли, а господарів села винищила, натомість «вивела» гени люмпена, зомбі? Що сатанинською мітлою вимела найдостойніші людські уявлення про честь, рід, порядок, цноту, звела волю особистості до чуття колективного, а почуття родини підмінила смердом соціуму, вірою у вселенську комуну?!