Одну релігію викорчувала — іншу «релігію» змайструвала через «інтелекти» недоумків, підлих аморальних дурисвітів, покручів, вихрестів, пройдисвітів, злодіїв, вбивць, різномастих Клюєвих, Прутиків, Павловських, Гельманів, Сургучових, Олександрів Даниловичів, Засух, Бакаїв, Бодуланів, Тигіпків, Медведчуків, Колесникових, душогубів, психопатів, вивела лінію вбивства особистості до почуття колективної «моралі». Цькувала усю українську еліту упродовж ХХ ст. — згноїла її, напилася невинною крівцею в концтаборах, вигубила в психушках, вистріляла прицільно в катівнях НКВС.
Де ця знакова шапка? Якою, «прикриваючись», тягнули на північ з півдня усе — мудрих людей, красивих дівчат; архіви — історичну пам’ять; духовні джерела — церковні письмена, музейні цінності; реліквії історичної слави — козацькі клейноди; возами — пшеницю, мед, олію, ягоди, масло, молоко, м’ясо, цукор, шкури, хутро, сіль; школи — з півдня на північ, найвидатніші достойники, найінтелігентніші з-поміж таких самих — усе летіло на північ, «зліталося» за велінням царя, російського патріархату та імперсько-жандармського кулака.
І в ім’я «шапки Мономаха» — чорними круками Соловки, Воркута, Магадан, Біломорканал, красноярські джунглі, іркутські прерії, мордовські «пляжі», дніпропетровські цирульні, в ім’я імперії — облуда, підлість, масові і «тихі» замовні вбивства. В ім’я цієї клятої сатанинської імперії велися війни в Кореї, Китаї, на Кубі, в Анголі, Чилі, в Афганістані, Ірані, Югославії, Чечні!
В ім’я «шапки Мономаха» світ раптово перевернувся: диявол заіржав і, згорнувши чорну землю, у подобі імперської «шапки Мономаха», скажімо, Петра І, Катерини ІІ, Сталіна, посягнув на світ — на його свободу, демократію, право на вільне життя, на зоряний світанок і тихий вечір, на зораний лан і затишні поля, на зібране збіжжя і молодість Стуса, на пісню Івасюка і карпатські ліси, на чорнобильську ікону і шахтарську працю, на офіцерський гонор, на жіночу честь, на материнську ласку, на дідівську повагу, на сторінку з Біблії, на рядок з Куліша, Чайковського, Чупринки, на тихі сльози Софії Налепинської-Бойчук; він зродив байдужість, рабськість, сліпу покору.
В ім’я імперської «шапки Мономаха» підсипали Ющенкові діоксин, а при тім знайшлися кілери—шугаї-москвітіни, що отримали завдання Ющенка вбити. А чи не хотіли до того Юлію Тимошенко згноїти в тюрмі? Терор!
На тій самодержавній «шапці Мономаха» витівки Талейрана чи Нерона виглядають, у порівнянні з кремлівськими іграми, невинною забавою, молодечою звитягою, відчайдушною бравадою: чи снилося Талейранові, а далі усім його послідовникам, сукупно з Кортесами, Торквемедами, чи наснилася їм усім з китайськими мандаринами сукупно жахливо потворна містерія кремлівського бестіарію?!
Що то за таємнича «шапка Мономаха», коли сотні тисяч вирізувалися під корінь, коли мільйони винищувались заради прийдешнього люмпену — осла без роду та імені, безбатченка і вселенського зайди, коли дитя привчали відректися від мами, а маму перетворювали у кремлівську відьму? Що то за «шапка», під якою не було голови, а в тілі не було серця, а з серця майстрували поліцейські підошви?! На якому гвіздку царсько-більшовицьких катівень висіла та «шапка»? На тому, що цар Петро I розпинав Христа, чи п’яний Синод програв у карти бібліотеку Києво-Могилянської академії? На якому в Оренбурзі прогримів залп чи в Парижі 25 травня 1926 р. на розі вулиці Расіна і бульвару Сен Мішель хряснули револьверні постріли? На тому гвіздку, де розіп’яли варшавське повстання, будапештську революцію чи вибілили до асфальтової чистоти новоросійських бунтарів? Чи вивели на чисту воду наскрізь прогниле російське самодержавство, а опісля — його чекістсько-безсмертних копачів з боннівсько-симбірськими «апостолами»?
Де оті «цвяхи» — реліквії сатанинства, людиноненависництва, тиранії, кровожерства, жадоби війн, національного розбрату, релігійного політиканства — в Грановитих палатах, у патріарших покоях, у підводних човнах, що чумакують по світах, або в мармурових стінах сочинських дач, на Курильських островах, у памірських ущелинах, в закарпатських закапелках, придністровських плавнях, у таврійських степах, білоруських борах, болгарських, угорських виноградниках, фінських заповідниках? Ясно, що нема їх у гданських штольнях, у «берлінських мурах», нема їх на майданах швейцарської федерації чи скандинавської демократії — нема в цих благословенних краях місць для гвіздків сатанинської психології й плебейсько-злидарської філософії — й не буде ніколи!