…Ви, перелітні птахи-круки шоу бізнесу, що злітаєтеся з Москви до палацу «Україна», що воронням кружляєте над українськими філармоніями, музичними клубами, театрами — теж дотягнутися хочете до шапки Мономаха? Не про вас нині мова, наші українські друзі Малинін, Розенбаум, дискотека «Аварія», групи «Smesh», «Машина времени», ми вас любимо і шануємо, ми вас кликали: ходіть з нами, на помаранчевий Майдан і наші помаранчеві надії повезіть до Москви!
Леонідові Кучмі не до вподоби були наші смаки — біля нього сплело гніздо своє коло шоуменів: Ян Табачник, Йосип Кобзон… — йому підспівували і йому награвали.
Вакханалії московських шоу-зірок, що стали екстраспеціалістами фонограмного муляжу на українській естрадовій рок-сцені, — від мафіозно-протомосковського Йосипа Кобзона до різних гастрольних шоу-псевдозірок, скандальні історії, пов’язані з їхнім аморальним життям, яке смакує на усі лади, облизуючись, хутірна преса промосковської України, — це тема, що заслуговує на окрему тривожну розмову. Названі рубіново-кремлівські «зірки» почувають себе в Україні, як у своїй хаті: вони мільйонами готівкою вивозять за кордон наші з вами напрацьовані гроші, з податком сукупно, а за відплату пропонують ерзаци паскудних мелодій й пластикові квазіпісні шоу-програми.
Старше покоління України пам’ятає Йосипа Кобзона як активного пропагандиста радянського способу життя, совкового баритона, що обслуговував, вилизував, як кіт язиком, найбільші партійні кола. У роки незалежності України ура-комсомольському форсайду полюбилися пісеньки штибу: «Спасай Росію», що несуть отруйні жала «єдіной і нєдєлімой». Кобзона можна побачити в Чернівцях, де він видає себе за патріота єврейської громади, у Луганську, де підсолоджує московський хміль, або в Донецьку, Києві, Харкові, Одесі — скрізь, де є нагода зі сцени проплямкати лужковсько-вицвіле «ето било общеє наше».
Йосип Кобзон належить, звісно, до найбагатшої чиновної еліти Москви. До того захмеліла голова у поп-комсомольського форсайта, що він пішов у велику політику. З якою метою? «Спасать» Росію? — де там, лічити срібляники, зароблені безсоромним робом в одуреній ним Україні, розкручувати «солодкий медогін» про колишній совковий рай і щасливе «братерство» совкових людей. Де треба — пустить нещиру сльозу про матушку Москву, «поцілує» піднесений на рушнику український коровай, підніме з «ніжною любов’ю» хижака українську дитину на руки, де треба і де не треба Кобзон вихваляє «рай», який дорого коштував Україні, з ностальгією згадуючи «добрі часи» брежнєвської доби…
Зло від московського «отстоя»5 потрійне: воно несе нещиру тональність, оспівує хижацький розбрат, прославляє розбещеність, розпусту, ниці «блатниє» інстинкти. Перелітний московський «отстой» — попса, розбещена на низьких смаках і такій самій безкультурності, є носієм етики «слов’янського базару» з форсуванням московських шовіністичних політиканських апетитів. Ця попса породила базарне мислення й виступає носієм офіційної панслов’янської культури. Комусь те вигідно, комусь воно потрібне?! За це агітують, цією ерзацкультурою освячують неофітів на шовінізм, — одне слово, московська попса є офіційним носієм диктатного волевиявлення.
На противагу шовіністичній попсі розвивався в запіллі андеґраунд. Найбільшим речником його у Росії, на усьому пострадянському просторі виступав Володимир Висоцький, що в силу прикрих обставин швидко зійшов з кону життя. Але він пролетів зіркою, і слід від його пісень донині сяючий. Утім, однак, не для кремлівських бонз…
Андеґраунд — зона вільної творчої дії — як індивідуально-незалежне явище з’єднав Москву, Київ, культурні полюси Захід—Схід на засадах неприйняття офіційних доктрин і постулатів у літературі та мистецтві. В Україні боролися за свободу творчості Алла Горська і Опанас Заливаха, Борис Плаксюк і Володимир Маринюк, Іван Остафійчук і Василь Басанець. Сьогодні київський, а вчора ленінградський художник Феодосій Гуменюк мав однодумців серед нонконформістів Москви, Ленінграда, які через творчість поширювали істинну віру, знання, переконання. Редакція московського журналу «Знамя» присвятила цій проблемі немало місця в рубриці «Андегранд вчера и сегодня», бо виявлено велике число тлумачень того напряму літератури і мистецтва, який був опозиційний до офіційно низькопоклонної московської імперіалістичної культури6.
Андеґраунд в особах Василя Стуса чи Алли Горської, Олекси Тихого, Валерія Марченка, Опанаса Заливахи, Карла Звіринського, Віталія Сазонова, Вадима Синельникова та інших був небезпечний для московської Системи, бо в його первнях виврунювали зерна української національної ідеї, соборництва держави, нації, він синтезував протест проти наступальної колоніально-імперіалістичної індустрії у так званій соцреалістичній літературі й мистецтві.