Я відчував заздрість і гордість від того, що стою серед цього мирного й вільного люду…».
The Guardian, Великобританія:
«Якщо мова йде про вибір між поглинанням України Росією у випадку приходу до влади Януковича та інтеграцією в Європу у випадку перемоги Ющенка, нам залишається сподіватися, що українці віддадуть перевагу другому варіантові. Але рішення в будь-якому випадку мають прийняти вони самі».
«Независимая газета», Росія.
«Революція була неминуча, оскільки колишня модель влади в одній окремо взятій країні пострадянського простору вичерпала себе».
Die Presse, Австрія.
«Київські ж посткомуністи в 2004 знають, що Москва сповнена рішучості стояти на їхньому боці».
Die Telegraaf, Голландія.
«Путін зробив помилку, занадто рано привітавши свого фаворита з перемогою. Причому слідом за ним це поспішив зробити останній диктатор Європи Президент Білорусі Лукашенко» 9.
Цих реляцій для уявлення про світову реакцію достатньо. Путін разом з Кучмою невдало розіграли сценарій фальсифікацій — це однозначно. Обидва заплямували свою репутацію, її ніколи не змити…
Сірий, зіжовклий Кучма в проповідях, зверненнях до українського народу в трагічній ситуації президентських виборів України 2004 р. виглядав першим брехуном-лицедієм держави, тому що його повчанням не вірили уже ні праві, ні ліві, тому що його бездарне і безславне президентське володарювання в час другої каденції спричинило серйозні політичні, суспільні, громадянські суперечності, непорозуміння, викликало невмотивовані розбіжності. Грабіжники штибу Кушнарьов—Медведчук—Бакай з Адміністрації Президента — академії брехунства-лицедійства дбали про власну кишеню і пельку, не могли ніяк напитися-нажертися.
Посади продавалися, титули продавалися, міністерські портфелі продавалися, чиновницькі крісла коштували хабарів, — Кучма довів хабарництво до театру абсурду. Усе було продане — залишилося продати президентське крісло, яке звиклий до алкогольного допінгу дійсний, малоефективний в діяльності президент вирішив продати також, але в іншій спосіб.
Напередодні президентських виборів Леонід Кучма не відмовився від пропозицій, що їх до того подавали на тарілці чорні кардинали адміністрації, в першу чергу головний інквізитор Віктор Медведчук, — пропозиції звелися до інтриги, що слід підтримати донецький кримінальний клан. Скільки це коштувало, невідомо, які гроші були кинуті на вівтар лицедійства, — теж таємниця. Але з середини червня на зачаділому політичному горизонті брехні Кучми замаячила постать ніби симпатичного на вигляд чоловіка, що обіймав посаду прем’єр-міністра України, а до того — губернатора Донецького краю Віктора Януковича. Зійшла для лицедіїв нова зірка — зірка Януковича!
Звичайний завідувач гаража Янукович, що через хабарі, підступи, злочини, криміналітет знісся до високого крісла прем’єр-міністра, вирішив ризикувати далі, ставити на козирного туза — проміняти вулиці Грушевського-Садову на одну Банківську.
І почалося — розкрутилася гойдалка протизаконної брехні, лицемірства. У хитрому плетиві маневрів чорного кардинала Віктора Медведчука (фольклорна інтерпретація — Нарцис) йшлося про фігуру голого короля — такого собі президента, який має бути маріонеткою в руках брехунів-лицедіїв. Апетитів Януковича Банківська не розрахувала… і програла, однак, уже в часі другого туру виборів. У передвиборній кампанії напередодні першого туру поведінка Кучми виглядала шокуюче непристойною, тому що, власне, він взяв диригентську паличку брехні і почав диригувати антидержавним оркестром. У першому турі Янукович не пройшов. Злі язики розплескали, що, розлючений, він тоді пустив у хід кулаки-кувалди: розбивав носи міністрам, вибивав зуби губернаторам… Очевидці задовго до цього шабашу бачили «фонарі під очима» у самого Медведчука, не з’являвся з тиждень по тому до праці, приходив до тями вдома… побитий губернатор з Івано-Франківська Вишиванюк, улюбленець Кучми, фактично такий самий злодій, будівничий його карпатської дачі «Гута», переляканий, побіг до магазину, щоб накупити тканини помаранчевого кольору (перефарбований уже в наші дні, б’є себе в груди стовідсоткового патріота-хамелеона)… Вмить перефарбувалося за ним багацько Лисів Микит… Мотор пекельної машини було запущено, за керманичів часто сідали «водії» з Кремля… На поверхню випливли майстри політиканських інтриг типу Г. Васильєва, А. Клюєва, О. Лук’янченка, зіпсутій натурі яких така гра імпонувала. То були майстри розмаїтих перекручень… і про їхні вихиляси у політичних інтригах писатимуть згодом фоліанти книг як мемуарного, так і детективного жанру. На авансцені з часом вибулькнула ще одна одіозна постать — С. Кивалов, наділений повноваженнями голови Центральної виборчої комісії України… той С. Кивалов, якого в народі прозвали Кидаловим, розкидав фальшиві бюлетені наліво-направо на догоду виборному штабові Януковича… Після другого туру Кивалова за несумлінне, аморальне виконання обов’язків вигнали, але, враховуючи «професійний досвід» і особливі заслуги махінатора… не без протекції Кучми став ректором Одеської юридичної академії. На усе воля Божа!