Выбрать главу

З Чечнею не так легко, як здалося кремлівським політтехнологам і войовничим генералам, покінчити (не випадково в Україну після Ічкерії прислали спостерігачем на президентські вибори 2004 р. «спеціаліста» по Чечні, генерала В. Рушайла).

Не розрахували амбітні керманичі Кремля, що гордий, невеликий, мужній народ Ічкерії скоріше помре, аніж скориться, що саможертовний народ захищатиме прадідівську землю і не схитнеться, не зрадить пам’яті дідів, не відступиться від своєї землі (чи не виганяли чеченців світ за очі з рідних сакль у 1944 р.? Згадаймо трагедію селища Хайбаха, тих обездолених, яких енкаведисти спалили живцем!), — увесь цей забутий усіма цивілізованими державами гірський нарід — від найменшої дитини до найвродливішої жони, од наймудріших аксакалів і немічних бабусь до дванадцятирічних малюків — заявить про законне право на свободу і незалежність, право на власну землю, вільну від чужинських зайд, — цей народ оголосить територію Ічкерії суверенною (з інституціями повної державності, яку до кінця відстоював народний герой Джохар Дудаєв, а потім, після його героїчної смерті, повів її далі безкомпромісно Аслан Масхадов). Це був найпевніший аргумент випробування на істину, що люди, які одностайно чинять опір кремлівським найманцям, доросли до права на незалежність і відвоюють свій привілей на Свободу — рано чи пізно.

У помаранчеві дні, поруч з тисячами інших, ласкаво посміхалося мільйонам на Хрещатику гасло: «Чечня с вами!..».

На будинку однієї з вулиць Києва, у Липках, в самому центрі міста, є меморіальна дошка, облаштована на честь Шаміля — видатного героя національно-визвольної боротьби чеченців проти окупантів на початку XIX століття. Малярська робота культури Європи середини ХІХ ст. оспівує романтичну волелюбність чеченців. Шаміль захищав отчу землю від російського царизму. Він програв за нерівних сил цю війну і був вивезений до Петербурга як полонений. Поклонімося пам’яті Героя, його святій ідеї поклонімося, бо герой є той, хто зцілює дух народу і не залишає йому ні краплини зневіри у власні сили, веде його вперед за ідеали прадідівської моралі!

У книзі О. Уралова (О.Автарханова) «Народоубийство в СССР: убийство чеченского народа», що була видана 1952 р. у Мюнхені видавництвом «Северный Кавказ», на величезному фактологічному матеріалі описана трагедія кавказьких корінних етносів, в першу чергу чеченців та інгушів, які були приречені кремлівською системою на вимирання, знущання НКВД над мирними жителями. Доведені до відчаю люди чинили опір, організовували повстанські загони… То було в 30-ті роки… А уже в лютому 1944 р. був опублікований Указ Президії Верховної Ради РРФСР «Про ліквідацію Чечено-Інгушської радянської республіки і виселення її населення»… Народ був інтернований в концтабори і позбавлений права на життя3.

Через півтора століття Шаміля заступив Джохар Дудаєв. Народ, сколихнутий ідеєю незалежності, одностайно став під зелений прапор самостійності, і ось уже десятиліття проливається безневинна кров з обох сторін — тих, хто борониться, і тих, хто має наказ наступати. Таке уже траплялося в театральному дійстві кремлівської військової оперети з бездарною афганською вивіскою, ще за нашої пам’яті скривавлена ця ганебна війна Кремля на чужій землі — як привид тотального терору. Заради чого, в ім’я чиїх інтересів? А ще у пам’яті ратища на африканському континенті, у різних державах, зокрема в Анголі, — теж кремлівська захланна рука на короткому відтинку часу. То що це — не терор?!

Помиляється той, хто думає, що колесо історії повертається на старе місце. В цьому я схильний вбачати провидіння Долі, ясність логіки життя: настане час, прийде він, новий день, — і чеченський народ отримає державність як рівноправний серед інших рівноправних. Настане цей священний час, народе Ічкерії!

Кремлівські імперіалісти не чекали запальної рушійної сили опору народу Ічкерії. Вони сподівалися, що ракетними залпами і авіаційними бомбами зітруть у порошок дух непокори. Імперіалісти останнього звироднілого штибу були явно розгублені і вдалися до випробуваного методу: каральними способами почали сіяти тотальну смерть серед непокірного народу, нехтуючи цивілізованими міжнародними угодами, усілякими домовленостями, ігноруючи «червоні хрести», не звертаючи уваги на «оонівські базікання».