З першого дня на Холодній горі Галину кинули до однієї з найжахливіших камер під назвою «вокзал». У цій камері площею завбільшки 10–12 кв. м, без вікна, утримується до 30 осіб. Нари із залізних сіток, лише на деяких є матраци, брудні й скуйовджені від того, що жінки постійно витягують з них вату. На нарах сплять тільки обрані. Більшість із жінок, підібгавши під себе ноги, сидять біля параші, що весь час відкрита. Від цього в камері страшний сморід, до того ж перемішаний з тютюновим димом, бо практично всі жінки палять. «Заправляє» в камері так звана «родина» з чотирьох жінок, котрі мають між собою постійні статеві відносини. Тих, хто не сподобається цій «родині», примушують займатись сексом з іншими, демонстративно, перед загалом. (Інколи через «кормушки» санітарної частини жінок перетягують до чоловічих камер і там їх по черзі ґвалтують). Коли комусь із «родини» сподобається одяг новачки, її одразу роздягають — ходитимеш у простирадлі, доки родичі не передадуть тобі щось інше. Наглядачі цьому не перешкоджають, а навпаки, вказують на невгодну їм людину — начебто це інформатор. Тоді цю людину кладуть посередині камери і забивають (бува й до смерті) відламаними від параші металевими «балками». Таке враження, що «служителі закону» отримують від споглядання цих жахів ще й фізичну насолоду.
Годують баландою. Це — нечищена, напівсира картопля з горохом у брудній воді. До їжі додають постійно бром, від якого тіло і обличчя жінок, які довго сидять у цій в’язниці, обростають волоссям. У камері «вокзал» Галина була доведена до такого стану, що хотіла покінчити життя самогубством, але перед останнім кроком її врятувала молитва. Молилася постійно, і це, напевно, було її оберегом. Доведену до відчаю, знесилену знущаннями, вимушеною голодівкою і безсонням, Галину терміново (через три доби) переводять до камери 7.0. Тут вже було трохи чистіше, і утримувались переважно не вбивці, як у попередній камері, а наркомани, транспортери макової соломки, дрібні злодії. Наприклад, з грудня 1995 р. сиділа бабка 64 років, яка, не ївши п’ять діб, витягла пиріжок з торби у жінки, що попрохала її на вокзалі постерегти речі, доки вона сходить за квитком.
Складалося враження, що Холодногірська в’язниця, як за совітських часів, «гонить план»: заповнити і переповнити її «простори» чи то справжніми злодіями, чи то немічними жебраками, чи то людьми, яких забирають «на замовлення», як Галину, — всіх докупи для перетворення людей у тварин, для виокремлення в них найнижчих і патологічно здеформованих інстинктів. В’язниця як лабораторія, де безкарно досліджується рівень можливої моральної і духовної деградації людської особистості.
Через тиждень Галину з камери 7.0 перевели у так званий «трійняк». У порівнянні з попередніми це — «санаторій». Сюди садять «на розкрутку», тобто підсаджують осіб, що провадять психологічну обробку. Аби потрапити до цієї камери на постійно, треба когось «закласти» або на волі, або тут у в’язниці, щоб подовжити підсудному термін ув’язнення. Тих, що утримують у «трійниках», називають «рулями», їм переважно дістаються передачі, котрі надсилають родичі ув’язненим. На залякану Галину всілякими способами почали тиснути, аби вона відмовилася від адвокатів, переконували, що тільки таким шляхом вона може опинитися на волі. Те саме вимагав від неї слідчий Лаптєв, поклавши перед нею аркуші паперу, один з яких був із заготовленою відмовою від адвокатів, у разі його підписання Галині пропонувалася довідка (також наперед заготовлена) про її звільнення. Галина вистояла, нічого не підписала. Пройшовши по всіх колах в’язничного пекла, витерпівши злочинні знущання над собою впродовж загального місячного, юридично безпідставного ув’язнення, вона отримала нарешті дозвіл вийти на волю під розписку про невиїзд із Харкова. Що, зрештою, стало причиною її звільнення із ув’язнення — скарги адвокатів по всіх інстанціях (аж до Генеральної прокуратури включно), звернення до депутатів Верховної Ради чи телеграми до Комітету по правах людини Конгресу СІІІА тощо». Лист підписали: О. Різниченко —провідний фахівець Харківського літературного музею, П. Черемський — голова Асоціації захисту історичного середовища.