Разом з тим, все більшу підтримку громадськості світу, урядів демократичних держав отримує ідея повернення культурних скарбів, національних історичних реліквій, пам’яток мистецтва, протизаконно переміщених з територій їх походження. Кожна національна культура в окресленні пріоритетів керується наявністю створених культурних вартостей, ефективністю їх функціонування у суспільстві та його здатністю оберігати ці надбання від фізичної руйнації й ворожих посягань.
Сьогодні не викликає сумніву той факт, що культурні цінності є важливим елементом спілкування, взаєморозуміння й взаємозближення народів та держав. Праця у галузі повернення та реституції, що здійснюється в сучасних умовах, — це ствердження гаазьких ідей, пакту Реріха, конвенцій ЮНЕСКО по міжнародному культурному співробітництву і формуванню нових демократичних норм у сфері культури та умов, що об’єктивують охорону і збереження культурних цінностей.
Актуальною для нашої діяльності і визначення її перспектив є «Декларація принципів міжнародного культурного співробітництва», прийнята ЮНЕСКО (1966), де, зокрема, у статті VIII підкреслюється: «Культурне співробітництво має здійснюватися на основі взаємної вигоди для всіх народів, які беруть участь у ньому: відповідні обміни мають бути пронизані духом максимальної взаємності».
Самі культурні цінності виступають як головний критерій підтримки духовного нерозривного зв’язку поколінь, об’єднують їх у єдиний ланцюг історичного розвитку. Кожен об’єкт історико-культурного призначення, кожен мистецький твір, пам’ятка культури є однією з ланок цього історичного нерозривного цілого і за своїм історичним та культурним значенням є єдиним і неповторним, їх втрату неможливо відшкодувати. Тому втрата культурних цінностей, їх відчуження від народів та націй, що дали їм життя, має вкрай негативні наслідки для їхнього повноцінного розвитку. Що говорити про мільйони об’єктів культурної спадщини України, які насильно перебувають у Росії?
У трагічному реєстрі втрачених національно-культурних скарбів особливе місце посідають культурні цінності, знищені або насильно переміщені з територій багатьох європейських держав впродовж Другої світової війни. Реальні масштаби втрат цінностей ще досі не визначені, а наслідки цього досі не подолані. У нашому уявленні вони кваліфікуються як «в’язні» війни.
Розшук і повернення культурних цінностей, втрачених або переміщених під час Другої світової війни, в результаті різного роду збройних конфліктів, внаслідок контрабандних дій, грабіжницьких посягань на державне культурне майно є загальною потребою як держав західних, так і східних, в тому числі південних регіонів Європи, є основою повноцінного функціонування культури. Кожен, бодай незначний успіх на цьому шляху, що об’єднує зусилля багатьох спеціалістів, сприяє відновленню історичної справедливості, декларує прагнення народів до порозуміння.
Культурні цінності стали об’єктом уваги світового товариства. Сьогодні вони об’єднують дії політиків, дипломатів, владних структур, вчених, діячів культури і мистецтва, працівників архівів, музеїв, бібліотек — усіх, кому не байдужа доля культури, хто сповнений турботи про збереження й використання заради прогресу і гуманізму власної культурної пам’яті.
У прийнятій Конституції України ідея збереження, повернення культурної спадщини узаконюється до рівня найвищих інтересів держави, стає нормою внутрішнього співжиття і прерогативою дій у сфері зовнішніх інтересів нашої культури.
Отже, повернення та реституція культурних цінностей, що зазнали протизаконної міграції, опинилися за межею їхнього походження, — проблема, поставлена перед нашою державою самим життям, й вирішення її для нас важливе.
21 вересня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Цей документ загальнодержавного значення спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва у сфері культури, і він є обов’язковим до виконання для усіх фізичних і юридичних осіб, які перебувають чи ведуть свою діяльність по збереженню культурних цінностей на території України.
Четверта стаття Закону регламентує обов’язкове повернення в Україну: а) незаконно вивезених з її території культурних цінностей; б) евакуйованих з території України під час війни та збройних конфліктів і не повернутих назад; в) тимчасово вивезених з території України і не повернутих.