П е р ш а п р и ч и н а . Наш народ ніколи з доброї волі не пристане на большевизм. Все, чого навчають його большевики, все це є чуже і непотрібне для нього, як оте сміття, що викидають на смітник. Більшість нашого народу — селяни, либонь чи не 87 процентів. Тепер селянин хоче володіти землею, як власністю своєю на віки-вічні. Вона наша хоч польські та московські пани колись і загарбали її силою від нас. Вона наша з діда-прадіда. Без неї жити ми не можемо, бо вона потом нашим полита і зрошена кров’ю нашою. По ній нас, як ми ще малими хлоп’ятами були, мати кожного з нас за рученьку водила. До неї і батьків наших ми ховали. Ми тільки знаємо, як вона дихає, ми тільки знаємо, як зелені поля та трави усміхаються нам. Ми тільки знаємо, як вона любить, коли ми біля неї ходимо, коли її оремо, плодючою робимо. Вона, як мати для нас, бо, як мати без дитини жити не може, так і земля без нас не може бути. Ми й вона це одно, чого не можна розділити. Ми арендувати її не можемо, бо хто ж своє власне, рідне арендує?.. А большевики намовляють нас і примушують її на десять років в аренду взяти. Не буде ніколи цього, бо ніяка сила не намовить нас послухати такої дурниці. Не поможуть тут закони, ні «комнезами», ні розстріли: найшла коса на камінь. Знають це большевики добре і хочуть силою примусити, щоб ми не любили нашої землі так, як ми її любимо, та не ходили коло неї там, де ще маленькими ніженьками кожну стежечку втоптали. Хочуть вони, щоб оця з діда-прадіда земля належала не нам, а «союзові соціялістіческих республік» чи то пак Москві. Розумієш? А як ми на це не згодні…
— Та хто ж на це согласіє дасть? — вирвалося у Лавріна.
— Отож то й є! А большевики нашу любов до рідної землі хочуть видерти нам з голови і з серця і здати нам таки нашу землю в аренду. Та ще так, щоб ми арендували, — працю в землю вкладали, а Москва буде жити з нашої праці, не орючи, не сіючи, а забираючи кривавицю нашу. Так ото, значить, большевики і хочуть убити в душі нашій любов до нашої власної землі, переробити нашу вдачу і заламати впертість селянську. От тобі перша причина, чого вони такі люті на нас. Якби перебороли нас большевики, якби перемінили нам душу, то тоді сказали б:
— Коли ми з українців зуміли «дур» вибити, то з іншими вже легше собі раду дамо.
Т е п е р п р о д р у г у п р и ч и н у.
Большевикам московським є велика користь з того, щоб володіти Чорним та Азовським морем та шляхами до них. А як біля Чорного та Азовського моря осіли з давніх віків ми, українці, то це їм не на руку. Хто живе біля моря, хто володіє ним, той завжди силу має. Силу велику мав би й наш народ, коли б він тримав у своїх руках Чорне море, Дніпро та інші шляхи, що до нашого українського моря ведуть. Коли воскресла Україна та в 1917 році захотіла знову бути, як колись, незалежною державою, то Москва тоді дуже занепокоїлась, бо й вона хоче Чорним морем володіти. Злякались цього й московські комуністи, бо для них без Чорного моря трудновато прийшлося б. А як большевики знають, що ми не помирилися з їхньою владою і все про своє думаємо, то це й друга тобі причина буде їхньої лютости до нас: не хочеться їм ні Чорного моря, ні Азовського, ні старого батька нашого Дніпра з своїх рук випускати.
А т р е т ь о ю п р и ч и н о ю є великі підземні багатства України: вугіль, залізо, марганець, дорогі глини тощо. Все це й на Московщині є. Тільки москалі не хочуть самі коло свого добра ходити, а люблять з чужого поту жити. Отож і намагаються вони хижими, завидющими очима дивитись на багатства української землі, а загребущими руками тримати їх у себе. Вони знають, що настане такий час, коли оті загребущі руки народ їм поперебиває і видре од них назад собі те, що вони загарбали. Оце тобі й третя причина.
Коли як слід їх усі обмізкувати, то стане ясним, як Божий день, що вся їхня лютість до українського народу має на меті зробити його своїм рабом, а багатою землею нашою та морями нашими володіти для своєї московської вигоди.
Через це вони й убивають нас і переполовинюють. А на порожні землі напустили кацапів та інших чужинців, бо — мовляв— вони будуть більш слухняними, як ми. Не дурно ж вони тепер митикують, щоб на березі Чорного моря утворити на українській землі жидівську республіку совітську, біля українського Дністра утворити молдованську республіку, а з Катеринославщини, це б то де наш вугіль, зробити теж незалежну республіку окрему, залежну просто від Москви.
А рощот у них такий: як пересіємо, мовляв, українців, чужими людьми, зайдами всякими, то менше буде з ними мороки і легше буде їх за чуба держати. Як же ж натворимо на Україні багато всяких республік: жидівську, молдованську, німецьку, гірничу, то тоді легше буде українськими багатствами володіти.