— Коли ж згадати про українських жидів, то багато з них теж на большевицьку сторону передавалось, сподіваючись, що тут вони наверх виплинуть, силу матимуть, на перші місця достукаються. За старих часів їм ходу не давали, то вони думали, що за большевиків найстаршими стануть. Отож багато з жидів, а особливо молодих-шмаркатих, побольшевичились і комуністами зробились.
— Таким побутом український уряд мав проти себе чи то явних, чи тайних ворогів і серед російських робітників, що жили на Україні, і серед російської інтеліґенції, що осіла тут, і нарешті серед місцевих жидів. Вся ця приблудна мішанина то явною своєю боротьбою і пропагандою проти українського уряду та його війська, то своїм «нейтралітетом» обезсилювала нас і багато шкодила нашій боротьбі.
— Треба правду сказати, що уряд наш панькався з ворогами, не мав в собі ні сили, ні мужности дати раду з ними. Замість того, щоб об’єднати коло себе усіх українців, як це було за перших часів Центральної Ради, він відохочував від себе, багато говорив та «засідав», а мало робив. Тим часом Москва не спала: хоч і вона «говорила», але разом з тим — своє робила, бо большевицьке військо переходило вже наші кордони, посилалось на Україну, не зустрічаючи великого опору, бо й його і не можна було дати, коли пригадати все, що згадувалось раніше і про селян, і про робітників і про інтелігенцію.
— Отже, український уряд, бачучи, що лихо насувається на нього з усіх боків і що власними силами він не може оборонити Україну, вирішив шукати допомоги у німців. Центральна Рада на чолі з професором Грушевським, що тепер на службу до большевиків пішов, послала своїх делегатів до німців. Підписано було договір з ними, а по договору німецька армія в великому числі прийшла на Україну.
4. ЩО БУЛО ЗА НІМЦІВ НА УКРАЇНІ
— Про це всі ми добре знаємо. Треба тільки одного не забувати а саме: коли б Центральна Рада і не покликала німців, то вони б і самі прийшли до нас. Німці тоді були дуже великою силою: брали одну перемогу за другою над своїми ворогами. А як вони добре знали, що фронту вже немає, а на Україні теж немає ні великого, дисциплінованого війська, ні твердої влади, то їм дорога буде вільною до нас: ніхто не спинить. Ну, прийшли німці. Прийшли великою армією, мало не 500 тисяч люду. Їм треба було перш за все хліба, хліба і хліба, якого не доставало дома. Цей хліб повинна була дати наша влада. І то негайно, в установлені строки. Наша влада не змогла цього як слід зробити бо після большевиків не вспіла сама ще устаткуватись та порядок завести. А німці ждати не хотіли й не могли. Отож дивились вони на роботу Центральної Ради, в якій, правду кажучи, взяли гору непідходящі люди, не такі, яких треба було для тих неабияких часів, дивились та… й розігнали її.
Замість Центральної Ради німці, з намови поміщиків, за найвищу владу на Україні поставили генерала Скоропадського, що і гетьманом себе проголосив. За Скоропадського утворився новий уряд, та тільки вже з нових людей. Це були або поміщики, або ті, що близько своїми думками стоять до них. Як вони правили Україною, і про це добре знають наші спини та ті місця, звідки ноги ростуть. Нова влада скрізь позміняла ту, що була за часів Центральної Ради. На селах показалися знову поміщики. Вони почали зводити рахунки з селянами та мститися над ними за захоплену землю. Гетьманські старости і коменданти, теж здебільшого поміщики, помагали їм. Почались по селах арешти, екзекуції, страшні насильства та утиски.
— Всі тюрми на Україні стали повними від арештованих селян та українських діячів. Хто вчора боровся за волю України і бився проти большевиків, того сьогодня, по наказу гетьмана Скоропадського, забирали до тюрми і тримали під арештом. Опинилися в тюрмі і учителі, і земські гласні, і українські старшини та козаки, цебто — кращі люди України — борці за її волю і самостійність. Арештовуючи українців, Скоропадський зате давав повну волю утікачам з Московщини, що бігли на Україну від большевиків, які в цей час уже міцно сиділи в Москві. Це здебільшого були московські генерали, ахвіцери, царські урядовці. Як сарана, вони налетіли тоді до нас, бо їм тут давали найкращі посади, найліпшу службу, великі гроші. Розлізлись тоді вони по всій нашій землі і теж, як ті воші, по-своєму пили кров з нас та каламутили нас. Це були теж на свій копил «большевики» тільки з правого боку. Московщина уміє різні фарби для утисків над нами прибирати: коли треба — то вона робиться червоною, а коли того вимагає справа, то — білою робиться.