М. Хрущов наказав 1954 року зорати мільйони гектарів цілинних земель, не турбуючись тим, чи це можливо. Наказ мовчки виконували. Плугів не вистачало, орали дуже мілко навіть яловий пісок. Забракло добрив, жниварок, транспорту. Наслідок — зібрали лише 30% від запланованого. Так 572 казахстанських радгоспів утратили 1962 року 250 млн. рублів. Ще більша біда прийшла, коли буревії змели орний шар. Одне слово, спланували так, як писав сто років тому Салтиков-Щедрін. Знавці попереджали, що в Казахстані не можна стільки орати, бо вітер змете зорану землю. Їх не слухали. Зорали навіть пасовища та сіножаті, і лише в одній області (Павлодарській) згинуло 1962 року з голоду: 18 тисяч худоби і 32 тисячі овець, а 1963 року ще 26 тисяч худоби і 102 тисячі овець[178]. Подібне господарювання притаманне москвинам. У XVIII ст. Петро І наказав привезти до Московщини десятки тисяч тонкорунних овець з Бухари на розплід. Незвиклі до морозів вівці подохли.
Перший секретар КП Казахстану М. Беляєв пояснював на пленумі ЦК КПРС у грудні 1959 р. неврожаї в Казахстані тим, що прислані поселенці тікають, бо немає тут житла, води, харчів, бракує добрив, транспорту, а до елеваторів везти далеко. Розлючений Хрущов кричав: «Ні, врожай був добрий, але половину зораної землі не засіяли. Під снігом лишили на корені 1618 тисяч га, бо 18 тисяч тракторів стояли несправні. На жнивах простоювали 32 тисячі комбайнів, 21 тисяча вантажних автомашин, 11 тисяч жниварок, а місцева влада нічого не зробила, щоб не допустити цього»[179].
Московщина визнала, що невигідно сіяти зернові в Казахстані навіть за урожайних років, бо 80% землі тут так засмічені вівсюгом та осотом, що не повертається насіння[180]. На цілинні землі витрачено було 6,7 мільярда руб. додатково, крім звичайних затрат. Лише за два роки (1954–1955) Московщина вивезла до Казахстану з УРСР 200 тисяч молоді (60% випускників ВУЗів), 80 тисяч комбайнів, 60 тисяч вантажівок, 200 тисяч тракторів тощо[181]. Московський план — заселювати цілинні землі молодими українцями, не давати їм там української школи, преси, пошта не надсилає тамтешнім українцям часописи, журнали, книжки з України. Навіть звичайного сільського театру українського не дозволяють. Так господарська недолугість поєднується з антиукраїнською політикою Москви, здійснюючи діла і мрії своїх попередників. З московських же джерел можна без кінця наводити факти московської творчої яловості, нездарності. В СРСР пророкували ще 1929 року: «Нема сумніву, що СРСР за якихось три роки стане одною з найхлібніших, якщо не найхлібнішою, країною в світі»[182]. Наступний вождь 24 роки пізніше (1953) запевняв усіх: «За три роки все населення СРСР буде забезпечене харчами повністю»[183]. Через 10 років (1963 р.) той самий Хрущов купував за кордоном 14,5 мільйона тонн пшениці.
Порівняно з 1913 р. в СРСР 1954 року виробництво продуктів землеробства збільшилося лише на 15%, тобто на 0,4% річно[184]. Але ж за ті 40 років сільське господарство одержало нової техніки на мільярди рублів. Кількість агрономів, ветеринарів подесятерилася, в багато разів збільшилася кількість штучних добрив, виведено врожайніші сорти і т. п. А урожайність землі в СРСР ЗМЕНШИЛАСЯ на 5,5%. У розрахунку на одну людину продукції зменшилося на 16%[185].
Хоча війна 1914–1917 рр., а потім московсько-українська, пізніший безоглядний грабунок москвинами забрали мільйони голів худоби в Україні, проте ще в 1928 р. порівняно до 1913 р. збільшилося її поголів’я в Україні на 14,4%: корів — на 15,3%, свиней — на 20,4%, овець — на 19%. Перераховуючи за умовним мірилом, всього поголів’я в СРСР 1955 р. на 9,3 мільйона голів стало МЕНШЕ, ніж 1928 р. Самих лише корів — на 28,4%. Навіть за два роки — від 1960 до 1962 рр. зменшилося виробництво зерна на 18%, м’яса — на 27%, картоплі — на 50%[186].
Планувалося збільшити у 3-ій п’ятирічці сільськогосподарської продукції на 10,4% щороку, а збільшилося 1938–1940 рр. На 2,3%. У 5-ій п’ятирічці планували збільшувати на 12% щороку, а збільшилося на 1,5%. У 6-ій п’ятирічці (1956–1960 рр.) ЦК КПРС наказав досягнути збільшення на 70%, а 1963 р. купив за кордоном 14,5 мільйона тонн зерна.
Секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв на пленумі ЦК 26 березня 1965 р. говорив: «За останні роки наші плани піднести сільське господарство не виконано. За планом сільське виробництво мало збільшитися за 1959–1965 рр. на 70%, а фактично збільшилося на 10%. За ці ж роки приріст худоби зменшився удвічі порівняно з попередніми роками. Приріст свиней, курей зменшився більше як удвічі. Не вистачає дуже багато сільськогосподарської техніки. Жнива розтягуються на 30–40 днів. Майстерні ремонтують лише 60% машин, а 13 тисяч колгоспів не мають майстерень. Села споживають лише 2% електроенергії. У багатьох колгоспах колгоспники не мають ніякого голосу в розв’язанні колгоспних справ. Їм не виплачують повністю їхнього заробітку. Колгоспи одержують за свою продукцію ціну, яка не повертає навіть витрат»[187]. Московщина має величезні простори добрих пасовиськ. А 1961 р. завезли до Московщини з інших «республік» 209 тисяч тонн м’яса і 639 тисяч тонн молочних виробів[188].
До 1917 р. у московській імперії було мало сільськогосподарської техніки і мінеральних добрив, а збирали з 1 га по 16,4 цнт. зерна, 152 цнт. картоплі. А в 1959 р. зібрали: по 18,4 цнт. зерна, по 180 цнт. картоплі. У Німеччині для порівняння: по 52,8 цнт. зерна, по 450 цнт. картоплі[189].
ЦК КПРС ухвалив збільшити виробництво мінеральних добрив у п’ять разів і задля того побудував кілька великих підприємств, устаткування для яких закупив за золото в Англії. І що ж: «Гори штучних добрив марнуються на станціях»[190]. «На станціях: Березань, Свіса, Турка, Рухівка, Буялик та на багатьох інших височіють кам’яні гори. Вони утворилися зі сотень тисяч (а може й мільйонів) центнерів штучних добрив, що їх минулими роками висипали на землю проти неба. Дощі та вітри обернули їх у камінь, ні до чого не придатний. Так кожне третє підприємство штучних добрив працює у нас на вітер»[191].
Переконавшись, що ніякими соціалістичними способами (розстрілами, голодомором, каторгою тощо) не збільшити сільськогосподарського виробництва, уряд СРСР вдався до капіталістичного способу — матеріального заохочення. Але кого? Колгоспників? Ні. Наглядачів. Партія послала до колгоспів УРСР тисячі твердих московських комуністів. А матеріальна спонука для колгоспників в Україні полягала в тому, що московський уряд: 1) зменшив їхній присадибний городець з 0,25 га до 0,15 га; 2) відібрав від українських колгоспників їхню худобу; 3) збільшив українським колгоспникам обов’язкову кількість трудоднів до 300 щороку. Ці присадибні городці взагалі стали сіллю в московських очах. Вони ж бо становлять лише 2,5% (6 млн. га) усієї орної землі, а дали, наприклад, 1960 р. 70% усієї картоплі, 64% усіх овочів. На тих городцях утримувалось 43% (16 млн.) усіх корів, 23% (16 млн.) свиней, 24% (35 млн.) овець та кіз. Ця приватницька худоба давала 1960 р. 76% молока на базарах, 22% усієї вовни[192]. Такі цифри подає сама московська статистика, що навмисно зменшує товарну вагу присадибних ділянок. Фактично цифри значно більші, бо колгоспи часто купують у селян, а постачають державі як продукцію колгоспу.
Справедливість вимагає зазначити, що одного виробу ніколи в історії не забракло і не бракує в московській державі. Це — горілка. До 1917 р. горілку продавали лише в певних місцях і ніколи — неповнолітнім та п’яним. В СРСР горілку можна купити в кожній крамниці, харчевні, на залізничій станції. В харчевнях часто немає що поїсти, але горілки ніколи не бракувало. Її продають усім. Навіть у школах п’ють. «55% учнів пиячать»[193]. Уряд СРСР встановив низькі ціни на горілку, щоб усі могли пити. Суспільство кожної культурної держави ставить якомога більше перешкод пияцтву: накладає на міцні напої великий податок, на хліб, сіль, цукор, м’ясо, молоко і т. п. — ні. Уряд СРСР робить навпаки — дає народові дешеву горілку і дорогі харчі.
Деякі приклади безголів’я і нездарності в промисловості. Держплан запроектував закінчити 1958 року будівництво 40 хімічних підприємств в Україні. Закінчили лише 22, на інших лежить проти неба та іржавіє дорога закордонна техніка. Нікопольському заводу запланували два мільйони гусениць до тракторів. Ливарня, де мало б це виготовлятися … не була ще побудована. Дніпродзержинському заводові належало виробити 100 тисяч керм до тракторів. Той завод тоді існував лише … на папері у Держплані[194].