Генеральний Суддя Василь Кочубей, сотник Іван Іскра та інші неодноразово попереджали Петра І, що І. Мазепа його «зрадить». Вони повідомляли московський уряд про кожний крок І. Мазепи, що видавався їм за підготовку до «зради». Тим вони не дали великому гетьманові підготувати Україну до збройного порахунку з Московщиною. Коли І. Мазепа відкрито підніс свій меч на Московщину, вони відкрито стали допомагати Московщині. Так сотник Жарівка-Покорський виказав Московщині таємний підземний вхід до фортеці Новгород-Сіверського. Полковник Гнат Галаган показав Московщині доступ до Запорізької Січі. Полковник М. Бурляй здав Московщині фортецю Білу Церкву за хабара. Полковник Іван Скоропадський здав Московщині без бою твердиню Стародуб. За це він одержав з московських рук безправну гетьманську булаву. Сотник Іван Ніс показав Московщині таємний підземний вхід до Батуринської твердині. Бій під Полтавою, що визначив долю України на наступні століття, виграв не Петро І з його 50-тисячним військом. Той бій виграла одна мала людина без жодного війська. Як?
І. Мазепа довго готував Батурин до війни. Він його добре зміцнив, заготував там багато зброї, пороху, харчів. Командували Батуринською залогою полковник Дмитро Чечель, генерал Фрідріх Кенігсек, сотник В. Нестеренко. Їх, поранених, москвини взяли в полон і закатували на смерть. Ф. Кенігсек вмер по дорозі до штабу, і москвини четвертували його тіло. Всіх батуринців, разом з жінками і дітьми, москвини по-звірячому закатували. Батуринці билися геройськи. Отже, Батурин міг витримати кількамісячну облогу. А І. Мазепа запізнився прийти з військом лише на кілька днів. Москвини забрали в Батурині 40 гармат і багато пороху та харчів. Під Полтавою стріляли лише 4 шведські гармати, бо Карл ХІІ втратив ще перед тим майже ввесь свій обоз та гармати. Натомість москвини мали 72 гармати (40 з них були з Батурина) і багато пороху.
Несподіване падіння Батурина визначило наслідок Полтавського бою не лише тим, що І. Мазепі забракло гармат, пороху, харчів, але й тим (а це найголовніше), що та московська перемога перелякала не тільки багатьох українських старшин, але й турецького султана. Полковник І. Скоропадський хоч і був з І. Мазепою, але без бою здав Стародуб і приєднався до Петра. Турецький султан, що погодився взяти участь у війні, після Батурина не відважився воювати з Московщиною.
Стан під Батурином був подібний до стану під Конотопом. Конотоп під командою полковника Г. Гуляницького витримав 70 днів облоги. І гетьман І. Виговський мав час зібрати військо, розбити москвинів під Києвом і прийти під Конотоп та розгромити 100-тисячне московське військо. Гетьман І. Мазепа мав більші, ніж І. Виговський, можливості розбити Московщину, бо на той час вирішальним чинником стала загальна всенародна ненависть до Московщини. Від Переяслава до Конотопа минуло лише 5 років (1654–1659), і Московщина ще не мала ані сили, ані часу показати Україні свої хижацькі зуби. Від Переяслава ж до Полтави минуло 50 років часу, і Московщина вже залила Україні сала за шкіру стільки, що навіть москволюби побачили, що вона несе їм смерть. Отже, на заклик І. Мазепи могла повстати як один вся Україна. Повстала б, якби не приголомшило всіх раптове падіння Батурина. Коли б Батурин витримав московську облогу 2–3 тижні (а він міг витримати і 2–3 місяці, якби І. Ніс не виказав таємного входу до міста), І. Мазепа розгромив би московське військо під Батурином, як колись І. Виговський під Конотопом. І це не безпідставне припущення. О. Меншиков мав під Батурином 30 тисяч війська та 20 гармат. Карл ХІІ мав 18 тисяч війська і кілька гармат. І. Мазепа мав 18 тисяч війська і в Батурині 10 тисяч залоги з 40 гарматами. Всього ж армія Петра налічувала 100 тисяч, Карла — 70 тисяч, І. Мазепи — 60 тисяч вже в полках, а міг покликати п’ятикратно більше. Крім того, боєздатність українців і шведів була значно більшою (12 тисяч шведів розбили під Нарвою 34 тисячі москвинів). Та найбільшою силою Мазепи був сам український народ. Тут мусимо дещо відхилитися від теми, щоб заперечити одну з багатьох московських байок.
Походження, вдача, світогляд, родинні, громадські, державні ідеали та лад українського і московського народів є не лише протиставні, але й непримиренно ВОРОЖІ, бо взаємно себе заперечують. Як не може бути компромісу між Божеським і диявольським, між вогнем і водою, так між українським та московським народами. Це довела історія обох народів. Від Переяслава й по сьогодні Московщина московщить Україну всією величезною силою своєї імперської машини. Переконавшись, що ні «кнутом», ні «пряником» не змосковщити, ВСЕ московське суспільство (насамперед освічене) кинулося доводити малоросам «братерство велико-мало-бєло-русів». А ті «брати» воювали між собою 1148, 1155, 1169, 1240, 1514, 1618, 1659, 1660, 1676, 1709, 1712, 1775, 1855, 1905–1907, 1917–1922, 1941–1955 рр., не кажучи про щоденну запеклу боротьбу-війну від Переяслава й досьогодні. Слід визнати, що й московська і українська інтелігенція щиро повірила у те «братерство». Обидва народи не повірили тій вигаданій теорії, бо щоденне життя доводило її облудність. Кожний вияв боротьби українського народу за державну незалежність москвини виставляють як бунт окремих осіб чи малих груп «мазепинцев, петлюровцев, бандеровцев, сепаратистов», але не українців. Мовляв, ці групи зрадили не лише Московщину, а й свій власний український народ, бо продалися ворогові обидвох народів: московського і українського. Мазепинці — Швеції, петлюрівці — Франції, Англії, бандерівці — Німеччині. Можна зауважити, що москвини справді вірять, що продалися.
Та вибух 1917 р. української національної стихії, одностайні ухвали селянських з’їздів (кожний з кількох тисяч делегатів), що вимагали негайно виганяти з України москвинів і проголосити державну незалежність України, і нарешті кількарічна (1917–1923) кривава збройна війна українського селянства з московськими зайдами довели аж надто наочно, що отих «сепаратистов» було 35 мільйонів. Москвини змушені «доводити», що своїм національним відродженням Україна завдячує … Московщині, що українську державу (УРСР) українці могли створити лише тому, що їм допомогла її творити … Московщина і т. п. На цю тему видали тисячі книжок разом з «науковими» історіями України. «Ловкость рук и никакого мошенничества». Так і поразку великого гетьмана та мазепинців «пояснюють» московські історики (а за ними й наші підголоски) тим, що мовляв, український народ не підтримав І. Мазепу, бо він гнобив народ і сприяв шляхетському гнобленню.
Наші «мудрі по шкоді» демократи (що програли 1917 р. боротьбу з Московщиною) закидають Б. Хмельницькому та І. Мазепі (людям XVII ст.) брак демократизму (в XVII ст. не було демократії в усьому цивілізованому світі, Європа почала доростати до неї щойно у ХІХ ст.). Ніхто з українських науковців не дослідив ще заходів Б. Хмельницького та І. Мазепи щодо поліпшення добробуту народу, захисту його від шляхетської сваволі. Обидва були великими державними мужами і розуміли вагу кожного стану у державному житті. Не може бути сумніву, що вони обидва дбали про всю націю, про всі стани, отже, і про селянський та ремісничий. Той же І. Мазепа видав 1691 р. універсал, яким затверджував права козаків та селян на землі, що їх вони одержали за Б. Хмельницького, і забороняв старшині силувати селян та козаків до праці. Наказував полковникам повідомляти його про всілякі утиски селян, міщан і козаків.
Та повернемося до Батурина, до наслідків зради Івана Носа. За 50 років від Переяслава Московщина своїми дикими здирствами, грабунками, вбивствами так розлютила український народ, що він голіруч знищив би московські залоги. Три полки: Миргородський, Лубенський і Прилуцький не виконали Петрового наказу приєднатися до московського війська. Петро знав це і у своїх відозвах до українських селян обіцяв звільнити їх від панщини, від податків, від утисків. Нахабно запевняв, що ніде у світі нема такої волі і такого добробуту, як у московській державі.
Після погрому Батурина Петро негайно послав 30 тисяч війська відтяти Запорізьку Січ та українські полки від І. Мазепи. Зруйнувавши запорізьку твердиню Переволочну, спаливши гетьманську столицю, Петро розіслав по всій Україні своїх людей, які іменем царя обіцяли всілякі нагороди тим, хто допоможе Московщині покарати «мазепинцев-изменников». Від Петра І й досі Московщина не дозволяла розбудовувати Батурина і Чигирина (навіть і Глухова). Не дозволяла закладати там середніх шкіл. Не дозволяла будувати там залізниць. Навмисно тримала ці гетьманські столиці в стані глухих, маленьких, забутих повітових містечок. Катерина ІІ наказала робити все, щоб зникла в народі пам’ять про гетьманщину. Прихильників гетьмана Петро наказав садити на палі, четвертувати, а мерців не ховати кілька днів, щоб їхній жахливий вигляд залякував українців. Тоді Дніпром плили сотні плотів, що на них були шибениці з повішеними мазепинцями. Тоді Московщина спалила сотні українських сіл та містечок разом з людьми. Московщина робила те самісіньке в 1918–1923 рр. і в 1941–1945 рр.