Навіть суто економічна розбудова промисловості СРСР просякнена московським месіанством: москвини не просто розвивають господарство, як інші народи, але будують рай на землі. М. Калінін хизувався 1939 року: «Ми, москвини, є першими в історії будівничими соціалізму. Цю честь історія призначила нам, москвинам. Лише подумати: як багато це говорить! Тисячі років минуть. Все людство, вивчаючи історію, з захопленням дивуватиметься тому фактові, що такий простий наш народ перший збудував соціалізм. Це велика честь нашому народові. Та думка, що в майбутньому людство пам’ятатиме нас — зміцнює наше завзяття сьогодні»[559]. І далі: «Ніколи жодна країна, жодний народ не мав так багато творчої сили і хисту, так багато героїв праці, як мав народ московський за всю його історію. Європа колись дивилася на московський народ з погордою, звисока, як на малокультурний народ. А тепер він очолює все прогресивне людство»[560].
Московські сектанти вірили, що Страшний Суд почнеться тоді, коли труба Господа Саваофа в руках московського земного бога Даніїла Філіпова затрубить на весь світ. Тоді воскреснуть душі праведників і позлітаються до матушки Москви. А в Москві задзвонить «цар-колокол», і люди зі всього світу полинуть до Петербурга, де судитимуть усе людство[561].
Московські сектанти також вірили, що Христос ще не приходив на землю, і що Мати Божа Марія вийде з московського народу. Отже, Христос матиме московську кров, і тому Бог благословить увесь московський народ і поставить його вождем усіх інших народів. Так Москва буде «всему свету голова»[562].
Розум московського народу, що дослухається і любить «калик перехожих», «божих странников», шукає «небесный град Китеж»; розум, що століттями мріє про «второе пришествие», про якийсь усесвітній потоп-катастрофу — такий розум готовий завжди сприйняти якесь нове «объявление» нової віри, нового пророка, нових святих книг і нові «страдания» за правдиву віру. Так і сприйняли москвини марксизм, бо він був месіанський, сектантсько-правовірний, мав свій Талмуд, своїх пророків і святих. До нього москвини додали ще й свою «Москву — ІІІ Рим», з її непомильними папами та мудрими кардиналами-ідеологами, зі своїм орденом хрестоносців — комуністичною партією. Змосковщивши марксизм, москвини влили його до свого історичного «московізму» і так оновили та вдосконалили свою стару монархічну, месіанську церкву, старе московське месіанське православ’я під новою назвою «марксизм-ленінізм».
Як бачимо, московські і монархісти, і соціалісти свою жадобу панувати в світі завжди прикривали і прикривають личиною «служити світові». І жодний правитель Московщини не наважиться відмовитися від московського месіанства. Коли б хтось з них спробував це зробити, його б Московщина не прийняла, відкинула. «Національне месіанство москвинів завжди мало і тепер має форму апокаліптичну. Доктрина «Москва — ІІІ Рим» привела маленьке Суздальське князівство до імперії, що займає одну шосту суходолу нашої планети. Московське месіанство — Москва — ІІІ Рим — тепер втілилося у ІІІ Інтернаціонал, що створив міф про священне царство міжнародного пролетаріату. Але в цім міфі бачимо пику московського народу. Бачимо ототожнення ідеї міжнародного пролетаріату з месіанством московського народу. Третій Інтернаціонал — це ніщо інше, як лише старе «Москва — ІІІ Рим». Той факт, що ІІІ Інтернаціонал є не інтернаціональною ідеєю й організацією, але НАЦІОНАЛЬНО МОСКОВСЬКОЮ, не розуміють на Заході ані державні мужі, ані комуністи. Комуністи-немосквини, вступаючи до ІІІ Інтернаціоналу, не розуміють, що вони допомагають московському народові здійснювати московську національну месіанську ідею — Москва — ІІІ Рим…»[563].
Московська національна доктрина «Москва-ІІІ Рим» розуміла Рим лише як велику імперію панівного народу, якому служили і приносили свої багатства підбиті ним народи. Про Рим — творця духовних, культурних скарбів, європейської культури — москвин не знає. Тобто взято лише імперську ідею загарбництва як альфу і омегу всього московського життя. Загарбництво стало найвищим, всепожираючим богом кожного москвина, вся московська нація приносили тому богові в жертву все: матеріальні і духовні багатства, що їх мали чи вкрали у сусідів, увесь свій час, всі свої і підбитих народів кров і піт. Навіть саме життя: особисте, громадське, культурне, господарське. Через усю свою історію Московщина витрачала на армію — безпосередньо і непрямо — понад 75% державних прибутків. Шляхи, школи, промисловість розбудовували лише для збільшення військової сили. Метою московської шкільної і позашкільної освіти завжди було і залишається виховання бездумного, некритичного, слухняного, націоналістичного, запеклого «солдата», що готовий щомиті «бить врагов матушки Расеи»: монархічної чи соціалістичної. Бо «Москва всему свету глава». Заради цього дозволене будь-яке звірство. Це і є зміст життєвої філософії московської нації, провідної верстви і народу. Але в світовій історії бачимо, що тривалі перемоги здобувалися не силою меча, не руїнницьким вогнем, а творчою культурою. Етика, мораль, естетика, добро давали значно триваліші перемоги. Це розуміють навіть деяки москвини: «На всіх світових загарбниках помстилася перевага Меча над силою Духа, перевага могутності державної над могутністю духовною. Всі світові дряпіжники виявилися велетнями на глиняних ногах. Кожного з них розбив маленький камінець, що впав з великої Гори Божої — Сіону»[564].
XVIII. ДУХОВНІСТЬ МОСКВИНА
Європейська культура була завжди чужою московській душі.
Ф. Достоєвський
Московський соціалізм — це московський царизм навиворіт.
О. Герцен
Більшовизм є спадкоємцем всього, що його створила московська культура і найвищим виявом московського патріотизму.
«Большевик», січень 1944 р.
Європа від праісторії і за історичних часів пов’язана тисячами культурних зв’язків з усіма великими світовими культурами: єгипетською, малоазійською, індійською, китайською, у взаємодії з якими створила свою — еллінську та римську. Ідеї різних культур перетиналися, змагалися між собою до вищих, ще не знаних, і ця вільна боротьба ідей навчила цінувати вільну, критичну, творчу думку. Усвідомлення особистої гідності — це найяскравіша, питома властивість європейців, отже й українців. Всі чужинці, що бували в Україні, свідчать, що українці всіх станів, навіть слуги, мають сильне почуття власної гідності.
Цілковиту протилежність бачимо в Московщині. Ми вже згадували, що боячись європейської культури, москвин тікав від неї, відгороджувався від Європи, рятуючись від європейських «ересей»: латинської XV–XVI ст., ліберальної XVIII–XIX ст., буржуазної ХХ ст. Не зачепили Московщину і великі животворчі рухи в Європі: Ренесанс XIV–XVI ст., Реформація XVI— XVII ст., Французька революція XVIII–XIX ст. Але так москвин «врятував» і свій розум від здатності критично думати. Академік І. Павлов свідчив, що «русский человек имеет слабую мозговую систему». Такий розумовий стан сприяв утворенню общини не лише земельної у селян, а й інтелектуальної в освіченій верстві, де вбиваються можливості вільної думки і вільної творчості. Державна влада звільняє москвина від обов’язку думати, планувати, започатковувати щось, і він вважає такий стан природним і навіть єдино можливим. Москвин щиро вірить, що європейці — люди «зогнилі», і Європа ось-ось загине, бо так віщували московські політичні письменники XVII–XIX ст., повторюють це і в СРСР. Москвин сприймав чи відкидав європейські ідеї не розумом, а національним інстинктом. Так сприйняв і марксизм. Сприйняв, не відкинув, як українець. Чому?